відбігти

ВІДДАЛЯ́ТИСЯ (переміщатися на певну віддаль від кого-, чого-небудь), ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ, ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ДАЛЕНІ́ТИ, ВІД'ЇЖДЖА́ТИ, ВІД'ЇЗДИ́ТИ (їдучи); ВІДБІГА́ТИ (бігом); ВІДЛІТА́ТИ (летячи); ВІДПЛИВА́ТИ (пливучи); ВІДПЛИ́ГУВАТИ, ВІДПЛИГА́ТИ (плигаючи); ВІДКО́ЧУВАТИСЯ (котячись); ВІДСУВА́ТИСЯ (сунучись). — Док.: віддали́тися, відокре́митися, посу́нутися, від'ї́хати, відбі́гти, відлеті́ти, відплисти́, відпливти́, відплигну́ти, відкоти́тися, відсу́нутися. Коли трактори віддалялися на другий край поля, голос жайворонка прозоро бринів над головою (Ю. Яновський); Відокремившись від коша миль на двадцять, (загони) розподілялися на дрібні ланки і віялом розсипалися степом (З. Тулуб); — Ти хто такий? — запитав Петруся білоголовий. Петрусь злякався і посунувсь від їх (Панас Мирний); Всі обличчя повернулись на південь, де в золотій хмарці швидко даленів, зменшувався гетьманський ридван (В. Мисик); Дядько чомусь озирнувся назад, ніби прикидаючи оком, чи далеко від'їхали від піску (О. Досвітній); Лукаш.. відбігає геть далеко від Мавки (Леся Українка); Він (метелик) крильцями тріпотить.. Все круг мене, все круг мене, Відлетить, то прилетить! (І. Франко); Човен плавно загойдався,.. відпливаючи все далі від берега (І. Цюпа); — Машина скокнула в ямку та так шкереберть і перевернулася.. Одно колесо від неї аж геть-геть одкотилося (Панас Мирний); Кого не припікає, той не відсувається (прислів'я).

ЗАЛИША́ТИ (вирушаючи звідкись або кудись, не брати з собою кого-, що-небудь), ЛИША́ТИ, ПОЛИША́ТИ, ПОКИДА́ТИ, КИ́ДАТИ, ОСТАВЛЯ́ТИ (ЗОСТАВЛЯ́ТИ) рідко, ВІДБІГА́ТИ кого, заст. — Док.: залиши́ти, лиши́ти, полиши́ти, поки́нути, ки́нути, оста́вити (зоста́вити), відбі́гти. На кілька років залишати Орисю з лютою мачухою ніяк не хотілось (А. Головко); Він згадав, що в майстерні залишив косу, але вже не повернувся за нею (М. Стельмах); Хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі, рятуючись, як міг, од панщини, лишаючи на рідній землі все дороге, все миле його серцю (М. Коцюбинський); Пастухи, що недалеко пасли, полишали худібку і стали підходити до веселих співаків (Н. Кобринська); — Ой матінко моя рідна! Нащо ж це ти нас покинула вже другий раз?.. Ой, вернися, не барися! не кидай же нас! — голосила бідна сирота (І. Нечуй-Левицький); Єремія пообідав похапцем, покликав тих слуг, котрих кидав у палаці, й доручив їм ключі (І. Нечуй-Левицький); Шрам по вечері сказав.., що завтра рано на зорі поїде в Батурин, а Петра оставляє (П. Куліш); Зоставив дома сім'ю велику — не знає, чим і живуть (О. Гончар); І сон мене відбіг, — і ніч уже десь відсунулась до світанку (П. Тичина).

ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) (розташовуватися в одну лінію на значному просторі), ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ПРОТЯГА́ТИСЯ (ПРОТЯ́ГУВАТИСЯ), РОЗТЯГА́ТИСЯ (РОЗТЯ́ГУВАТИСЯ), ВЕСТИ, ПРОЛЯГА́ТИ, ПРОСТИЛА́ТИСЯ (ПРОСТЕЛЯ́ТИСЯ), ІТИ́ (ЙТИ), ПРОХО́ДИТИ, ЛЯГА́ТИ розм., ПРЯМУВА́ТИ розм., ВИБІГА́ТИ розм., ЗБІГА́ТИ розм. (про дорогу, стежку, канаву тощо); ВІДБІГА́ТИ розм. (убік від чого-небудь.) — Док.: потягти́ся (потягну́тися), простягти́ся (простягну́тися), протягти́ся (протягну́тися), розтягти́ся (розтягну́тися), пролягти́, просла́тися, простели́тися, пройти, ви́бігти, відбі́гти. Село тяглося без кінця (Ганна Барвінок); Попід стінами тягнуться довгі писані лави (М. Олійник); До липи доскочили вмить, звідти дорога простяглася пряма і рівна (А. Хижняк); На багато кілометрів розтягувались обози богунців (С. Скляренко); Стежка, мов стьожка, збігала через самий яр і вела на другий бік (Панас Мирний); Дорога вдалеч пролягала І кремниста, і важка (М. Рильський); Глибокий хід сполучення починався від самого дзоту і пролягав зигзагами по всій висоті (В. Кучер); Ой прослалась довга стежка, стежка не пробита І колючими тернами Аж до краю вкрита (Б. Грінченко); Шлях на поле йшов яром (Панас Мирний); Тин пройшов на аршин поза грушею (І. Нечуй-Левицький); Весело лягають Дороги до гаю (М. Стельмах); Від озера до парку прямував уже наполовину готовий вузенький канал (Ю. Смолич); Стежка одбігала вліво (В. Козаченко).