1. Словник синонімів української мови

відвістити

ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо), ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИ рідше, ПОВІДА́ТИ рідко, ВІДРІ́ЗУВАТИ розм., ВІДРУ́БУВАТИ розм., ВІДРІКА́ТИ заст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). — Док.: відпові́сти́, відказа́ти, відмо́вити, пові́сти, відрі́зати, відруба́ти, відтя́ти розм. відбу́ркнути розм. відвісти́ти заст. відректи́, віджартува́тися. Хазяїн коротко і непоквапливо відповідав на запитання гостя (З. Тулуб); — Чи так гарно буде? — питає вона свекрухи, показуючи шитво. — Та гарно, моя дитино, — відказує Мотря (Панас Мирний); — Що воно за дівчина? — Гайденко не відразу відмовив: — Українка... щира, запевне (Б. Грінченко); Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Лесь Мартович); Коли старостів пришлеш? — скрикнула Гашіца... — Не пришлю... — відрізав він рішуче (М. Коцюбинський); — В наш час пустомелів не люблять, — відрубав Петро (М. Чабанівський); Романенко зареготався спершу, потому вилаяв його "мундьом" і відтяв упевнено, що таких дурних панів й не може бути... (М. Коцюбинський); Мостовик щось відбуркнув невиразне (П. Загребельний); — То нема що таїти, — відрік Тома (В. Стефаник); — В цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. — А тут під сосну кладуть, — віджартувався (Ю. Збанацький).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відвістити — відвісти́ти дієслово доконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. відвістити — -іщу, -істиш, док., заст. Відповісти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відвістити — хохл. (ответіть) відповісти Словник чужослів Павло Штепа
  4. відвістити — ВІДВІСТИ́ТИ, іщу́, істи́ш, док., заст. Відповісти. Вона його пита: чи дуже втомивсь на роботі? – Ні, – одвістив [Павло] (Марко Вовчок). Словник української мови у 20 томах
  5. відвістити — ВІДВІСТИ́ТИ, іщу́, істи́ш, док., заст. Відповісти. Вона його пита: чи дуже втомивсь на роботі? — Ні, — одвістив [Павло] (Вовчок, І, 1955, 149). Словник української мови в 11 томах
  6. відвістити — Відвістити, -віщу, -стиш гл. Послать вѣсть, извѣстіе въ отвѣтъ, отвѣтить. ЗОЮР. I. 246. Громада одвістила..., що Микола добра людина. О. 1861. ѴІІІ. 24. Ні, — одвістив. МВ. (О. 1862. I. 76). Словник української мови Грінченка