відгомін

ВІДБИ́ТОК (ознака, що є результатом дії когось, чогось, якогось впливу, стану тощо), ВІДБИТТЯ́, ВІДПЕЧА́ТОК рідше, ПЕЧА́ТКА, ПЕЧА́ТЬ книжн.; ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДБЛИСК (перев. зовнішня ознака). Відбиток творчого духу Шевченка і Франка, Лесі Українки й Коцюбинського лежить на всій українській літературі (з журналу); В емоційно забарвленій лексиці, крім елементів характеристики й оцінки, є елементи відбиття почуттів мовця (з посібника); Зміни, що відбулися в житті наших дітей, наклали свій відпечаток і на літературу (з посібника); Та проклята панщина.. поклала свою печатку й на Харитона (М. Коцюбинський); Майже сто літ життя не залишили в погляді чудесного діда печаті втоми, старості (Т. Масенко); Особливо могутній творчий відгомін знайшла мисль, поезія й особа Сковороди в безсмертній творчості П. Г. Тичини (В. Козаченко); Вона побачила в його очах.. полохливий відблиск чи то страху, чи болю (М. Стельмах).

ВІ́ДГОМІН (невиразний слід, неясна вказівка на щось; розмови, перекази про давні події), ВІ́ДГУК, ВІДЛУ́ННЯ, ВІ́ДГОЛОС рідше. Струни кобз передають нам відгомін віків і разом з тим розкривають найтонші почуття людини (І. Шаповал); Кування зозулі... Ну що в нім такого? Та втомлене серце чомусь защеміло. І відгук далекий життя молодого Охоплює душу, пронизує тіло (Л. Дмитерко); Відлуння слави і неслави Він чув у звуках кобзарів (М. Рильський); Його (турбаївського повстання) відголоси жевріли.. в піснях про Мар'янушу (О. Гончар).

ЛУНА́ (відбиття звуку від віддалених предметів, що сприймається як повторення первинного звуку), ВІДЛУ́ННЯ поет., ВІДЛУ́НОК, ВІ́ДГУК, ВІ́ДГОМІН, ВІ́ДЗВУК, ВИ́ЛЯСК, ВІ́ДГОЛОС рідше, ВІ́ДГУ́Л рідше, РУНА́ діал. Десь далеко прогув пароплав на Волзі, і луна попливла, покотилась по безмежній, як світ, степовій рівнині (С. Олійник); В цю мить за далеким лісом ударив грім. Над сонними хащами покотилося відлуння (Ю. Бедзик); В різних криницях луна теж була неоднакова, од неї народжувались не схожі відлунки, й ті відлунки вражали вас, бо навіть та сама криниця щоразу на ваш крик відповідала іншими відлунками (Є. Гуцало); А гудок все гудів. Часом він уривався, і тоді лише відгук лунав за Дніпром понад лісами та полями (А. Головко); Молодо, радісно засміявся (Довбуш), аж відгомін у горах розбудив (В. Гжицький); Ледь уловиш в шумі лісу Грізний відзвук грому (О. Ющенко); Різнобійний гамір, жарти, сміх вдарились у паркани, вилясками обізвались за городами (М. Стельмах); Десь далеко спалахували відблиски грозових блискавиць, і відголос грому віддавався в кімнаті гуркотом далекої канонади... (Я. Качура); Я чув відгул гармат (А. Малишко); І зник, пропав той тяжкий голос, тільки руна в яру гула (Т. Шевченко).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відгомін — ві́дгомін іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. відгомін — див. ВІДГОЛОС. Словник синонімів Караванського
  3. відгомін — [в’ідгом'ін] -мону, м. (на) -мон'і, мн. -моние, -мон'іў Орфоепічний словник української мови
  4. відгомін — -мону, ч. 1》 Відбиття звуку; луна. || чого. Звук, послаблений віддаллю. 2》 перен. Невиразний слід, неясна вказівка на щось. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. відгомін — ВІ́ДГОМІН, мону, ч. 1. Відбиття звуку; луна. Нігде ні одклику, ні одгомону, – тільки собаки завалували на селі (Панас Мирний); Ревнули гори п'ятикратним відгомоном від вистрілу (І. Франко); * У порівн. Словник української мови у 20 томах
  6. відгомін — див. луна Словник синонімів Вусика
  7. відгомін — Ві́дгомін, -мону; -мони, -нів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. відгомін — ВІ́ДГОМІН, мону, ч. 1. Відбиття звуку; луна. Нігде ні одклику, ні одгомону, — тільки собаки завалували на селі (Мирний, II, 1954, 221); Ревнули гори п’ятикратним відгомоном від вистрілу (Фр., III, 1950, 11); *У порівн. Словник української мови в 11 томах
  9. відгомін — Відгомін, -мону м. Отзвукъ, отголосокъ. Запізнений відгомін гайдамацького гомону. Г. Барв. 27. Словник української мови Грінченка