відповідати

ВИПРАВДО́ВУВАТИ що (бути відповідним чомусь, бути гідним чогось), ВИПРА́ВДУВАТИ, СПРА́ВДЖУВАТИ, ВІДПОВІДА́ТИ чому. — Док.: ви́правдати, спра́вдити. Вчений же за своєю природою повинен прагнути нових знань, інакше він не виправдовує свого призначення (П. Загребельний); А на фронті.. все завзяття Вона людським стражданням оддавала, Ім'я сестра виправдуючи чесно (М. Рильський); Зимою буду штурмувати вищу агрономію, без вищої не витягну, не виправдаю довіри колгоспників (Ю. Яновський); Тичина справдив сподівання, з якими проводжав його М. Коцюбинський у нелегку поетичну дорогу (з журналу); Тільки вусатий головбух.. своєю діловитістю відповідав настроям ревізії (І. Ле).

ВІДПОВІДА́ТИ (говорити у відповідь на чиїсь слова, запитання тощо), ВІДКА́ЗУВАТИ, ВІДМОВЛЯ́ТИ рідше, ПОВІДА́ТИ рідко, ВІДРІ́ЗУВАТИ розм., ВІДРУ́БУВАТИ розм., ВІДРІКА́ТИ заст.; ВІДЖАРТО́ВУВАТИСЯ (давати жартівливу відповідь). — Док.: відпові́сти́, відказа́ти, відмо́вити, пові́сти, відрі́зати, відруба́ти, відтя́ти розм. відбу́ркнути розм. відвісти́ти заст. відректи́, віджартува́тися. Хазяїн коротко і непоквапливо відповідав на запитання гостя (З. Тулуб); — Чи так гарно буде? — питає вона свекрухи, показуючи шитво. — Та гарно, моя дитино, — відказує Мотря (Панас Мирний); — Що воно за дівчина? — Гайденко не відразу відмовив: — Українка... щира, запевне (Б. Грінченко); Я його питаюся, чи буде голосувати на Шубравського, а він мені повідає, що ще не знати (Лесь Мартович); Коли старостів пришлеш? — скрикнула Гашіца... — Не пришлю... — відрізав він рішуче (М. Коцюбинський); — В наш час пустомелів не люблять, — відрубав Петро (М. Чабанівський); Романенко зареготався спершу, потому вилаяв його "мундьом" і відтяв упевнено, що таких дурних панів й не може бути... (М. Коцюбинський); Мостовик щось відбуркнув невиразне (П. Загребельний); — То нема що таїти, — відрік Тома (В. Стефаник); — В цій лікарні тебе, бачу, можуть залікувати так, що підеш під білу березу. — А тут під сосну кладуть, — віджартувався (Ю. Збанацький).

ВІДПОВІДА́ТИ (писати відповідь кому-небудь на лист), ВІДПИ́СУВАТИ, ВІДГУ́КУВАТИСЯ, ОБЗИВА́ТИСЯ рідше. — Док.: відпові́сти́, відписа́ти, відгукну́тися, обізва́тися. Не гнівайтесь, що так не хутко на Ваші листи відповідаю (Леся Українка); Час від часу (сини) відгукуються листами (О. Гуреїв); Певне ж єсть поважні причини, коли ти не могла обізватись навіть на такий лист, який був мій останній (Леся Українка).

ВІДПОВІДА́ТИ (робити що-небудь у відповідь на чиї-небудь дії, чиєсь почуття тощо), ПЛАТИ́ТИ рідше, ОКЛИКА́ТИСЯ розм. — Док.: відпові́сти́, окли́кнутися. Треба відповідати відвертістю на відвертість (Є. Гуцало); (Жирондист:) За правду треба правдою платити (Леся Українка); Приголомшені ударом артилерії, вони (фашисти) не скоро опам'яталися. Де-не-де стали окликатися ожилими кулеметами (О. Гончар).

ВІДПОВІДА́ТИ (бути відповідним кому-, чому-небудь, бути у відповідності з кимось, чимось), ПІДХО́ДИТИ, ЗБІГА́ТИСЯ, ВКЛАДА́ТИСЯ (УКЛАДА́ТИСЯ) в що (перев. із запереченням), ПРИСТАВА́ТИ розм. — Док.: підійти́, збі́гтися, приста́ти. Бурлацьке життя, повне тривог, несподіванок, випробувань — це було якраз те, що найбільше відповідало характерові Багірова (О. Гончар); Вона вгадувала своїм жіночим серцем, що Харитін підходить під її завзятущий, дужий темперамент (І. Нечуй-Левицький); Їх особисті й суспільні інтереси збігаються (з журналу); Перебрав (Саїд) у голові всіх своїх давніх знайомих, жодне прізвище, жодне обличчя не вкладалося в те, що він бачив перед собою (І. Ле); (Груїчева:) Так же довго тривати не може, ..гра в якусь надземну любов пристала хіба підліткам (Леся Українка).

ВІДПОВІДА́ТИ (нести відповідальність за когось, щось), ВІДВІЧА́ТИ заст. — Інформацію з Лодиженком ми вдвох готували, я відповідаю за неї (І. Ле); — Дай нам спокійно віку дожити й не доведи нас відвічати за неї на тім світі! (Г. Квітка-Основ'яненко).

СХО́ДИТИСЯ (про підрахунки, числа — виявлятися однаковими; про думки, наміри і т. ін. — бути дуже подібними, схожими), ЗБІГА́ТИСЯ, ВІДПОВІДА́ТИ. — Док.: зійти́ся, збі́гтися. — Двісті двадцять два і два в остачі! — урочисто оголошує Ксеня. — Таки сходиться, — дивується Мирон (М. Стельмах); (Люцій (до Теофіла):) От бачиш, се випадок нещасливий, — він мовив навмання, не знав, що вигад зійдеться з правдою (Леся Українка); Не в усьому гадки Друзя збігалися з рекомендаціями поважних авторитетів (Ю. Шовкопляс).