відповіт
ВІ́ДПОВІДЬ (усне або письмове повідомлення, пояснення з приводу чийогось запитання, звертання тощо), ВІДВІ́Т заст., ВІДПОВІ́Т заст., ВІДМО́ВА заст.; ВІ́ДПИС (письмова відповідь). Він чекав на відповідь... Вона підняла голову і сказала: — Нехай я подумаю... Прощавайте! (Г. Хоткевич); Тільки друг не шле одвіту, Ні привіту, ні слівця (А. Малишко); Чи заграє коли світ на Вкраїні ясний, Чи розвіє туман Злотним сонцем весни?.. Відповіту нема (В. Чумак); Нема одмови на питання (О. Олесь).
ВІ́ДПОВІДЬ (дія, вчинок, що здійснюється на противагу іншій дії, заклику, висловленню тощо), ВІДПОВІ́Т заст. Невже на всі великі події, На всі питання в вас одна відповідь є — Стогнання, сльози та дитячі мрії..? (Леся Українка); Ми вмієм дати відповіт Усім ворожим пащам! (М. Рильський).
Значення в інших словниках
- відповіт — відпові́т іменник чоловічого роду відповідь арх. Орфографічний словник української мови
- відповіт — -у, ч., заст. Відповідь (у 1, 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- відповіт — див. відповідання, ехо хохл. (отповєдь) відсіч Словник чужослів Павло Штепа
- відповіт — ВІДПОВІ́Т, у, ч., заст. Відповідь (у 1, 2 знач.). Написавши про все те, я сподівався одповіту (Панас Мирний); Чи заграє коли світ на Вкраїні ясний, Чи розвіє туман злотним сонцем весни?.. Відповіту нема (В. Чумак); Ми вмієм дати відповіт Усім ворожим пащам! (М. Рильський). Словник української мови у 20 томах
- відповіт — ВІДПОВІ́Т, у, ч., заст. Відповідь (у 1, 2 знач.). Написавши про все те, я сподівався одповіту (Мирний, V, 1955, 374); Ми вмієм дати відповіт Усім ворожим пащам! (Рильський, І, 1955, 410). Словник української мови в 11 томах