відстати

ВІДДІЛЯ́ТИСЯ (перев. про що-небудь прикріплене — переставати бути разом із чимось), ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИСЯ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИСЯ, ВІДРИВА́ТИСЯ (внаслідок поштовху, потягнення); ВІДСТАВА́ТИ, ВІДПАДА́ТИ, ВІДВА́ЛЮВАТИСЯ (перев. само по собі); ВІДКЛЕ́ЮВАТИСЯ, ВІДЛИПА́ТИ, ВІДЛІ́ПЛЮВАТИСЯ (про приклеєне, приліплене). — Док.: відділи́тися, відокре́митися, відлупи́тися, відірва́тися, відста́ти, відпа́сти, відвали́тися, відкле́їтися, відли́пнути, відліпи́тися. Ціолковський запропонував будувати ракету, складену з кількох окремих ступенів, які відділяються в польоті в міру витрачання пального (з журналу); Кора відокремилась від стовбура; Штукатурка відлупилася; Муха дзижчала на мухоловці, намагаючись відірватися (М. Томчаній); Підошва на однім чоботі відстала (О. Гончар); Прийде час — достигне яблучко й само відпаде (приказка); Паперові етикетки хімікатів часто відклеюються (з газети); Тож треба (ластівці) зуміти так зробити, щоб гніздо не відліпилось від жмуття проводів (О. Гончар).

ВІДСТАВА́ТИ (йдучи, їдучи і т. ін., опинятися позаду когось, чогось), ЛИША́ТИСЯ перев. із сл. позаду, ОТЯГА́ТИСЯ (ОТЯ́ГУВАТИСЯ) діал.; ВІДБИВА́ТИСЯ, ВІДХО́ДИТИ, ВІДРИВА́ТИСЯ (втрачати при цьому зв'язок з кимсь); ПРИСТАВА́ТИ (стомившись). — Док.: відста́ти, лиши́тися, відби́тися, відійти́, відірва́тися, приста́ти. Ішов він, як здавалось йому, дуже поволі, але ті, кого він супроводжував, відставали (А. Шиян); Рушили на схід, мов хмара, Що свій висипала град; Лиш Кончак мов отягався, Якось позаду лишався, Мовби з милим чим прощався (І. Франко); — Вночі у нас зброймайстер відбився в горах (О. Гончар); Данилова дружина мчала все далі й далі. Вона відірвалася від війська (А. Хижняк); Дуже-таки потомились, бідолахи; деякі вже й приставати стали (О. Стороженко).