відхилити

ВІДВЕРТА́ТИ (спрямовувати чиюсь діяльність, увагу тощо в інший бік), ВІДВО́ДИТИ, ВІДВОЛІКА́ТИ, ВІДХИЛЯ́ТИ. — Док.: відверну́ти, відвести́, відволікти́, відхили́ти. Я придумав.. сцену, яка відвертала увагу глядачів від діючих на авансцені аматорів (з науково-популярної літератури); — Що пише Гриша? — спитав батько.., щоб одвести дочку від тяжких думок (А. Головко); Людина гостро переживає конфліктні ситуації, до того ж вони відволікають її від роботи (з журналу); Розмова іншої доби Нас відхиляла від журби (П. Грабовський).

ВІДВЕРТА́ТИ (повертати що-небудь убік від кого-, чого-небудь), ВІДВО́ДИТИ, ВІДХИЛЯ́ТИ. — Док.: відверну́ти, відвести́, відхили́ти. — Хто розбагатіє, той відвертає лице і серце від того люду, з якого вийшов (І. Франко); Під його поглядом, як хто ловив на собі, одразу відводив свої очі й замовкав (А. Головко); Хоче (Круста) помацати чоло Руфінові, той відхиляє голову (Леся Українка).

ВІДГОРТА́ТИ (переміщати краї, поли одягу, завіску тощо вбік), ВІДКИДА́ТИ, ВІДВЕРТА́ТИ, ВІДХИЛЯ́ТИ (завіску). — Док.: відгорну́ти, відки́нути, відверну́ти, відхили́ти. Гнат, відгорнувши поли шинелі, поліз за документами (Григорій Тютюнник); Він зіскакує з ліжка, підходить до вікна, відкидає тафтову фіранку (М. Стельмах); Архип миттю одвернув полу короткої кавалерійської бекеші (Г. Епік); Хтось по той бік вікна відхилив фіранку (Ірина Вільде).

ВІДКИДА́ТИ (про погляд, теорію тощо — не визнавати чогось, не приймати чогось), ВІДХИЛЯ́ТИ, ВІДМІТА́ТИ рідше. — Док.: відки́нути, відхили́ти, відмести́. Кожне людське покоління приносить щось нове, своє — і відкидає щось старе (М. Рильський); (Зізі:) Я зовсім не силкуюсь відхилити правду (М. Кропивницький).

ВІДЧИНЯ́ТИ (відводити вбік стулки дверей, вікон тощо, роблячи вільним вхід, отвір), РОЗЧИНЯ́ТИ, ВІДКРИВА́ТИ, РОЗКРИВА́ТИ рідше; ПРОЧИНЯ́ТИ, ПРОКРИВА́ТИ рідше (не повністю, частково); ВІДХИЛЯ́ТИ (тихо); РОЗЧА́ХУВАТИ (широко, навстіж); ВІДЩІПА́ТИ (знімаючи защіпку); ВІДКИДА́ТИ (різко). — Док.: відчини́ти, розчини́ти, відкри́ти, розкри́ти, прочини́ти, прокри́ти, відхили́ти, розчахну́ти, відщепи́ти, відщіпну́ти, відки́нути. Він довго намацував засув, поки відчинив двері (С. Чорнобривець); Пані Федора мовчки розчиняє браму (М. Стельмах); По драбині лазила дівчина, відкривала віконниці (Панас Мирний); Мила, день уже давно! Як для мене вірне серце, Ти у сад розкрий вікно (В. Сосюра); Прочинивши хвіртку, Семен побачив дружину (П. Кочура); Одхиляє трошки ляду, придивляється у шпарку (Леся Українка); Відхиливши дверцята, Володька привітався з машини до куми (О. Гончар); Сеспель рвучко повернувся, широко розчахнув двері (Ю. Збанацький); Відщепнула йому двері, кличе його (Г. Квітка-Основ'яненко); Одкинула двері, держить (Марко Вовчок).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відхилити — Відхилити, -ся см. відхиляти, -ся. Словник української мови Грінченка
  2. відхилити — ВІДХИЛИ́ТИ див. відхиля́ти. Словник української мови в 11 томах
  3. відхилити — ВІДХИЛИ́ТИ див. відхиля́ти. Словник української мови у 20 томах
  4. відхилити — відхили́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  5. відхилити — [в'ідхиелитие] -л'у, -илиеш; нак. -ли, -л'іт' Орфоепічний словник української мови
  6. відхилити — див. відхиляти. Великий тлумачний словник сучасної мови