гаснути

ГА́СНУТИ (переставати горіти, світитися), ЗГАСА́ТИ (ІЗГАСА́ТИ), ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ (ВГАСА́ТИ), ДОГАСА́ТИ, ГАСИ́ТИСЯ, ЗАГА́ШУВАТИСЯ, ТУ́ХНУТИ, ПОТУХА́ТИ, СТУХА́ТИ, ЗАТУХА́ТИ, УТУХА́ТИ (ВТУХА́ТИ), ПРИГАСА́ТИ, ПРИТУХА́ТИ (поступово); ДОГОРЯ́ТИ (ДОГОРА́ТИ), ЗГОРЯ́ТИ (ЗГОРА́ТИ) (до кінця); МЕ́РКНУТИ, МЕ́РКТИ (втрачаючи блиск, яскравість); ПРИМЕРКА́ТИ (поступово втрачаючи блиск, яскравість). — Док.: зга́снути (ізга́снути), зага́снути, пога́снути, уга́снути (вга́снути), дога́снути, погаси́тися, згаси́тися рідко поту́хнути, сту́хнути, зату́хнути, уту́хнути (вту́хнути), прига́снути, приту́хнути, приту́хти розм. догорі́ти, згорі́ти, поме́ркнути, поме́ркти, приме́ркнути, приме́ркти. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (прислів'я); Вже й смеркло, вже й ніч настала, і другі півні заспівали, а світло не згасало в кімнаті (І. Нечуй-Левицький); Каганець ізгас (Марко Вовчок); Книжки не хотіли горіти, обвуглювались по краях, вогонь загасав (О. Полторацький); Горіло світло, погасало, Погасло... (Т. Шевченко); Іскра тихо тліла, не вгасала, І розгорілася багаттям (Леся Українка); Догасає вогнище; Сірники гасилися один за одним, навіть не розгорівшись (С. Васильченко); Ой ішов я через село, всюди ся світило, Куди я мав повертати, там ся загасило (коломийка); У його хаті потухло зовсім.. Далі й по других вікнах стало тухнути (Панас Мирний); Над Одесою стухали заграви (В. Кучер); Поволі затухали вогні на бородінському полі (П. Кочура); Полум'я почало втухати (І. Ле); Дотлівають цурпалки у вогнищі, зовсім пригасають (Т. Масенко); Заграва все притухала і притухала, розсипаючи по обрію жовтогарячий жар (О. Донченко); Край шляху, в долинці, догоряє вогнище (М. Коцюбинський); Вже друга свічка догорала (Я. Качура); Вже згорає неба край на крайках степів (Ю. Яновський); Меркло вугілля в печі (П. Грабовський); Спалахували й примеркали, і знову спалахували, щоб знову примеркнути — смолоскипи (Ю. Смолич).

ЗАТИХА́ТИ (про звуки, шум і т. п. — переставати чутися, лунати), СТИХА́ТИ, ВТИХА́ТИ (УТИХА́ТИ), ТИ́ХНУТИ, ТИХІ́ШАТИ (ТИ́ХШАТИ), СТИ́ШУВАТИСЯ, УЩУХА́ТИ (ВЩУХА́ТИ), ЗАГЛУХА́ТИ, ГЛУ́ХНУТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ВГАСА́ТИ (УГАСА́ТИ), ПОГАСА́ТИ, ЗАВМИРА́ТИ, ПРИМОВКА́ТИ, ПРИТИХА́ТИ, ПРИГЛУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ЗЛЯГА́ТИ, ПЕРЕЛЯГА́ТИ (поступово слабшати); ЗАМОВКА́ТИ, ЗМОВКА́ТИ, МО́ВКНУТИ, ПРОПАДА́ТИ, ПЕРЕСТАВА́ТИ (зовсім). — Док.: зати́хнути, сти́хнути, вти́хнути (ути́хнути), поти́хшати, сти́шитися, ущу́хнути (вщу́хнути), заглу́хнути, зга́снути, вга́снути (уга́снути), пога́снути, завме́рти, примо́вкнути, прити́хнути, приглу́хнути, прига́снути, поту́хнути, злягти́, перелягти́, замо́вкнути, змо́вкнути, пропа́сти, переста́ти. Хоменко стояв на ґанку здуманий і прислухався в жалю, як десь за хатами на вигоні затихав жалібний спів (А. Головко); І той шелест помаленьку стихав, доки зовсім не стих ... (І. Нечуй-Левицький); Гомін поволі став утихати (А. Головко); Шуршання людської ходи в тумані майне де-не-де І тихне, пригашене враз сирою, як яма, імлою (М. Бажан); Крик і галас враз ущухли (Ю. Смолич); Десь віддаляючись, заглухав танковий шум (І. Ле); За поворотом пісня глухне, а потім і зовсім втихає (П. Колесник); Вечоріє.. Тихше б'ється хвиля в береги... Гаснуть звуки (Є. Плужник); Десь звучать ридання, десь звучать прокльони... Пісня завмирає, пісня погаса (М. Рильський); Розмову перервали дивні звуки музики.. Раз притихали, потім зривалися гучними акордами і знов завмирали (Мирослав Ірчан); Чути було, як .. злягає тупіт ніг, як все тихше і тихше риплять вози (С. Скляренко); Тихша дзвін трамваїв, замовкає мова, перехожих кроки, вигуки й пісні (В. Сосюра); Над плавнями, по всьому Задніпров'ю від Хортиці до Нікополя й нижче не змовкав гул канонади (О. Гончар); Мовкнуть гучнії струмки під льодами, з шумом чарівним із гір не пливуть... (Уляна Кравченко); Гомін бою затихав, віддаляючись за Данелевські горби, огортався синьою млою, пропадав (Григорій Тютюнник).

СЛА́БНУТИ (про почуття, переживання, пристрасті і т. ін. — ставати слабшим, втрачати силу), СЛА́БШАТИ, СЛАБІТИ, СЛАБІ́ШАТИ, ТАМУВА́ТИСЯ, УГАМО́ВУВАТИСЯ (ВГАМО́ВУВАТИСЯ), УТИ́ШУВАТИСЯ (ВТИ́ШУВАТИСЯ), УТИША́ТИСЯ (ВТИША́ТИСЯ), УТИХОМИ́РЮВАТИСЯ (ВТИХОМИ́РЮВАТИСЯ), МЕ́РХНУТИ, МЕ́РХТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ГА́СНУТИ, ЗГАСА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРОЧАХА́ТИ, ВИЧАХА́ТИ. — Док.: осла́бнути, осла́бти, посла́бшати, послабі́шати, угамува́тися (вгамува́тися), ути́шитися (вти́шитися), утихоми́ритися (втихоми́ритися), поме́рхнути, поме́рхти, приме́рхнути (приме́рхти), приме́ркнути, приме́ркти, зга́снути, прига́снути, проча́хнути, прочахти, вичахнути (вичахти). І чим моє слово для тебе привабне? Ні меду, ні ласки, ні пристрасті тихої. Та бачу, любов твоя зовсім не слабне (А. Малишко); З упливом часу всі ті давні урази і кривди не тамуються (Марко Вовчок); Туга у серці досі не втишилась... (Уляна Кравченко); Гірко йому було у ті часи. Віра в добро людське мерхла, падала у його (Панас Мирний); (Річард:) Ні, ще не зникли (мрії), хоч примеркли трохи (Леся Українка); Ще та цілюща любов не згасала І, поки світ сонця, не згасне вона (І. Манжура); Начальницький настрій осаула поволі вичахав (І. Ле). — Пор. 2. холо́нути.

ТЬМЯНІ́ТИ (ставати тьмяним, тьмянішим), ЗАТЬМА́РЮВАТИСЯ, БЛЯ́КНУТИ, МЕ́РКНУТИ (МЕ́РКТИ), МЕ́РХНУТИ (МЕ́РХТИ), БЛІ́ДНУТИ, БЛІДНІ́ТИ, ГА́СНУТИ, ПОГАСА́ТИ, ПОТУХА́ТИ, ПРИГАСА́ТИ, ПРИМЕРКА́ТИ, ПРИМЕРХА́ТИ, ПРИТЬМА́РЮВАТИСЯ (злегка); МЕРТВІ́ТИ (про світло); ТУМАНІ́ТИ (про блиск); ТЬМЯНІ́ШАТИ (ставати тьмянішим). — Док.: потьмяні́ти, потьма́ритися, збля́кнути, побля́кнути, поме́ркнути (поме́ркти), поме́рхнути (поме́рхти), зблі́днути, поблі́днути, зблідні́ти, зга́сти, пога́снути, поту́хнути, прига́снути, приме́ркнути (приме́ркти), приме́рхнути (приме́рхти), притьма́ритися, прибля́кнути, помертві́ти, стумані́ти, потьмяні́шати. Останні лампочки тьмяніють (М. Трублаїні); За вікнами хуртовина: все більше затьмарюється день (П. Тичина); Вдосвіта, зірки лиш починали блякнути, Кравчиха раптом підхопилась (Л. Смілянський); Темно-сумно.. Навіть зорі Якось меркнуть уночі (А. Кримський); Почало світати... Зорі меркли у синьому небі, само воно біліло та блідніло (Панас Мирний); І бачив я, як зорі весняні В досвітній час і мерхли, і біліли (Б. Грінченко); Блідне місяць, гаснуть зорі, І сонечко сходить (Леся Українка); На схід ти поглянь, кохана, Зорі стали враз пригасать (П. Тичина); За вікном тьмяно народжувався світанок, примеркали, жовтішали вогні свічок (С. Скляренко); Зелені очі Фатєєвої дивились на мене прямо, дивились відкрито, в них раз по раз спалахували холодні іскри. І примерхали, щоб знову спалахнути (Є. Гуцало); Світло блискавки притьмарилось (М. Коцюбинський); А ватра тим часом гасла, мертвіла грань, темнота ставала смілішою (Г. Хоткевич); Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють (С. Васильченко). — Пор. 1. тьмя́ний, 2. тьмя́ний.

УМЕ́РТИ (ВМЕ́РТИ) (про людину — перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́ заст., ПЕРЕСТА́ВИТИСЯ заст., ВИ́ТЯГТИСЯ розм., КІНЧИ́ТИСЯ розм., СКІНЧИ́ТИСЯ розм., СКАПУ́СТИТИСЯ розм., СКАПУ́ТИТИСЯ розм., ДІЙТИ́ розм., ОДУБІ́ТИ зневажл., ОДУБИ́ТИСЯ зневажл., ОДУ́БНУТИ зневажл., ОДУ́БТИ зневажл. рідко, ҐИ́ҐНУТИ вульг., ВІДУМЕ́РТИ діал., ЛУ́НУТИ діал., СКАПА́РИТИСЯ діал.; ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИ розм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). — Недок.: умира́ти (вмира́ти), помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти (догора́ти), згоряти (згорати), до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла (мати) неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); — Ти ще скапустишся у мене! — Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п'яний і одубів (Г. Квітка-Основ'яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); — Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); — Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів'яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); (Семен:) Я думав, що тебе... (Микита:) Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); — Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).

ХОЛО́НУТИ (про почуття, переживання і т. ін. — стаючи слабшим за силою, зникати), ГА́СНУТИ, ЗАГАСА́ТИ, ПОГАСА́ТИ, ОСТИГА́ТИ, УЛЯГА́ТИСЯ (ВЛЯГА́ТИСЯ). — Док.: захоло́нути, прохоло́нути (прохоло́ти), зага́снути, пога́снути, ости́гнути (ости́гти), улягти́ся (влягти́ся). Немає місця мріям-снам, І почуття в душі холоне (Л. Дмитерко); Жаль мені, що сей порив погасне, Як гасне все в душі невільничій у нас (Леся Українка); Любов, що жевріла колись, Загасла вже давно (пісня); А як стала вже ніч погасати, почув, що гасилося й моє з нею почуття... Погасало — це вже я бачив (С. Васильченко); Злість, що кипіла в ньому на Олексу, поволі остигає (Ірина Вільде); Збудження почало улягатися (А. Хижняк); Тривога влягалася (Я. Качура). — Пор. 3. сла́бнути.