гнатися

БІ́ГТИ (швидко пересуватися на ногах), ЛЕТІ́ТИ підсил., МЧА́ТИ підсил., МЧА́ТИСЯ підсил., НЕСТИ́СЯ підсил., ГНА́ТИ підсил. розм., ГНА́ТИСЯ підсил. розм., рідше, ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ЧУХРА́ТИ підсил. розм., ШКВА́РИТИ підсил. розм., ШПА́РИТИ підсил. розм., МЕСТИ́ підсил. розм., рідше, МОТА́ТИ перев. у наказ. сп., фам. І справді легко було на серці Катерини, коли бігла додому (Г. Хоткевич); Роман, охоплений радісними сподіванками, не йшов, а летів додому (М. Стельмах); З хати зразу вилітає вервечка босоногих дітлахів і по снігу мчить до мами (М. Стельмах); На базарі стояв крик, лемент ..Люди, як хвилі, носилися, мчались, торгувались, кричали (Панас Мирний); Перекупки бігли з своїми стільцями на руках і важкими клунками за спиною, поспішаючи зайняти місце, перепічайки неслися з хлібом, з бубликами (Панас Мирний); А Заяць (Заєць) жене, що має сили (І. Франко); — Бач, як мете (наймит) до воріт. І подасться, чортове одоробло, в економію (М. Стельмах). — Пор. 1. бі́гати, 1. побі́гти.

Ї́ХАТИ (про людей — пересуватися на якомусь із видів транспорту), ІТИ́ (ЙТИ), КОТИ́ТИ розм., ПОГАНЯ́ТИ розм.; МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ, ЛЕТІ́ТИ, НЕСТИ́СЯ, ГНА́ТИ розм., ГНА́ТИСЯ розм., МАЙНУВА́ТИ діал. (швидко); СКАКА́ТИ (на коні); ТРЮ́ХАТИ розм. (верхи, повільно); ПЕ́РТИ фам. (на значну відстань). Їхав Кармель далі та все тільки оглядавсь на село Лани (Марко Вовчок); Мати Кібела Пишно в короні зубчатій по Фрігії іде в колісниці (М. Зеров); Кілька разів шофер зупинявся в селах.., скидав ящики з посудом і залізом.. і котив далі (В. Кучер); Дома жінка, діти Батька ждуть і хліба ждуть, Треба далі поганяти, З дому ж виїхав давно (П. Дорошко); Він ("Запорожець") мчав ґрунтовою дорогою поміж високою й густою пшеницею (І. Сочивець); З'їхавши на високий кряж, озирнувсь Кирило Тур, аж із-під гаю хтось мчиться навзаводи на сивому коні (П. Куліш); Він летів пишною каретою й насилу наздогнав Єремію (І. Нечуй-Левицький); Кінна розвідка неслася вздовж вулиці і топтала ворогів (О. Довженко); Шляхом від Бахчисарая до Ак-мечеті гнав вершник шаленим галопом (О. Іваненко); — Скажи, коню, до кого це ви так нагло гнались? — До якоїсь чорнобривки Всю ніч майнували (Т. Шевченко); Скаче вершник по полю, не жаліє коня (С. Голованівський); Попереду верхи трюхав конем Василь Назарович Боженко (Ю. Смолич); Зараз бригада прибула сюди, на останній штурм. Цілу добу перли на повному газі, щоб встигнути... (О. Гончар).

ПЕРЕСЛІ́ДУВАТИ кого, що (намагаючись наздогнати, захопити тощо); ГНА́ТИСЯ, ГОНИ́ТИСЯ за ким, чим (стрімко); ГАНЯ́ТИСЯ за ким, чим (в різних напрямках, не раз). Гетьман Потоцький на чолі війська переслідує Тараса (О. Довженко); Польські пани думали, що козаки втікають, і гнались за ними, що було сили (І. Нечуй-Левицький); За двома зайцями не гонись, бо й одного не піймаєш (прислів'я); Всі повибігали з хати, побрали дрючки та й давай ганятися за конякою (І. Нечуй-Левицький).

ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ (ПРИСПІША́ТИ), ХАПА́ТИСЯ розм., ШВИДКУВА́ТИ розм., ПОМИКА́ТИ розм., ША́МКАТИ діал., ПОСКОРЯ́ТИСЯ діал., ГАЛИ́ТИСЯ діал.; ГНА́ТИ розм., ГНА́ТИСЯ розм., БІ́ГТИ розм., ТРІПА́ТИ фам. (намагатися скоріше, вчасно прибути кудись). — Док.: поспіши́ти, поспіши́тися, поква́питися, приспіши́ти, похопи́тися, поскори́тися. Умираючи, старий Чумак.. наказав був усіх синів своїх до себе мерщій згукати, телеграму вдарити, щоб мерщій поспішали, поки ще він живий (І. Багряний); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський); Патріоти застрягли перед ґратами і дячки й поліцаї не спішили їх пропускати далі (М. Грушевський); Почистивши палітру, її в етюдовий ящичок уклав і .. спішуся із ящиком в руці до Валу (П. Тичина); Васильович іще здалеку побачив дядьків, які, завдавши лопати на плечі, квапилися додому (А. Дімаров); — Майтеся гаразд! — крикнув (Іван) досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький); Женить сина не спіши, — хапайся дочку віддати! (прислів'я); Бачив Марко, як під його колючим, неприємним поглядом нижче схилялись голови, швидкували руки, переплітаючи гнучкі й пружні лозини (Н. Рибак); Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, — так помикаєш (А. Свидницький); Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися (Марко Вовчок); Все вешталося, все кишало (кишіло), На бой дивитись всяк галивсь (І. Котляревський); Долом, серед грубої темноти, крутими стежками, через дебрі, чагарі, гнилі ломи і пні, гнала стара, немов вовчиця (І. Франко); — Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Т. Шевченко); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (М. Номис).

ХОТІ́ТИ чого, з інфін., із спол. щоб і без додатка (мати бажання, охоту до чогось, відчувати потребу в чомусь), БАЖА́ТИ, ВОЛІ́ТИ, ТЯГТИ́СЯ до чого, ТЯГНУ́ТИСЯ до чого, ХТІ́ТИ розм., ОХО́ТИТИСЯ до чого і з інфін., розм., ВО́ЛИТИ заст., уроч., РА́ЧИТИ заст., БА́ГНУТИ діал.; ЖАДА́ТИ чого, підсил., ПРА́ГНУТИ з інфін., до чого і чого, підсил., ПОРИВА́ТИСЯ з інфін., до чого, підсил., ГНА́ТИСЯ за чим, розм. підсил., ГОНИ́ТИСЯ за чим, розм. підсил., ГАНЯ́ТИСЯ за чим, розм. підсил., СТРИМІ́ТИ до чого, розм. підсил., РЕ́ГНУТИ з інфін., діал. підсил., ЗМАГА́ТИ до чого, діал. підсил. (мати нестримне бажання до чогось, рішучість до дій). — Коли слабкіший спілкується з сильним, то він теж хоче бути сильним, прагне бути схожим на свого товариша (Є. Гуцало); Вчитися! О, цього бажала вся душа його, до цього поривалася вся істота його! (Б. Грінченко); Юрко вже волів не снідати, лиш аби до хати не йти (Лесь Мартович); Уже пекучий день настав.. Робилось душно, — я жадав, Щоб де під деревом спочити (Я. Щоголів); — Я пригадую, як ми, селянські хлопці й дівчата, тяглися до освіти (І. Цюпа); О, хтів би я всі мови знать, Усі країни облітать (М. Рильський); Та (дівчина) не плила б такою павою: не охотилась іти за Василя (Ганна Барвінок); Діти, про вас перед смертю своєю Думав отець ваш і волив тоді Порівну вас наділити землею (Д. Павличко); Аж регне заміж, та ніхто не свата (прислів'я). — Пор. 1. захоті́ти.