гнати

БІ́ГТИ (швидко пересуватися на ногах), ЛЕТІ́ТИ підсил., МЧА́ТИ підсил., МЧА́ТИСЯ підсил., НЕСТИ́СЯ підсил., ГНА́ТИ підсил. розм., ГНА́ТИСЯ підсил. розм., рідше, ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ЧУХРА́ТИ підсил. розм., ШКВА́РИТИ підсил. розм., ШПА́РИТИ підсил. розм., МЕСТИ́ підсил. розм., рідше, МОТА́ТИ перев. у наказ. сп., фам. І справді легко було на серці Катерини, коли бігла додому (Г. Хоткевич); Роман, охоплений радісними сподіванками, не йшов, а летів додому (М. Стельмах); З хати зразу вилітає вервечка босоногих дітлахів і по снігу мчить до мами (М. Стельмах); На базарі стояв крик, лемент ..Люди, як хвилі, носилися, мчались, торгувались, кричали (Панас Мирний); Перекупки бігли з своїми стільцями на руках і важкими клунками за спиною, поспішаючи зайняти місце, перепічайки неслися з хлібом, з бубликами (Панас Мирний); А Заяць (Заєць) жене, що має сили (І. Франко); — Бач, як мете (наймит) до воріт. І подасться, чортове одоробло, в економію (М. Стельмах). — Пор. 1. бі́гати, 1. побі́гти.

ВИГАНЯ́ТИ (змушувати когось іти, виходити геть, залишати приміщення, місце, місцевість і т. ін.), ПРОГАНЯ́ТИ, ВИГО́НИТИ, ГНА́ТИ, ВИПРОВА́ДЖУВАТИ, СПРОВА́ДЖУВАТИ, ВИСТАВЛЯ́ТИ, ПРОГО́НИТИ рідше, ВИПРОВОДЖА́ТИ розм., ВИКИДА́ТИ розм., НАГАНЯ́ТИ розм., НАГО́НИТИ розм., ВИПИРА́ТИ розм., ВИКУ́РЮВАТИ розм., ВИТУ́РЮВАТИ розм., ВИТУРЯ́ТИ розм., ТУ́РИТИ розм., ВИМІТА́ТИ розм., ВІДПРАВЛЯ́ТИ розм., рідше, ВИРЯДЖА́ТИ розм. рідко, ВИТРУ́ЧУВАТИ діал., ВИДВОРЯ́ТИ заст.; ВИШТО́ВХУВАТИ (штовхаючи); ВИПИХА́ТИ розм. (пхаючи); ВИТІСНЯ́ТИ (утисками примушувати залишити місце проживання); ВИЛИВА́ТИ (водою з нори звіра); ВИТРА́ВЛЮВАТИ, ВИТРАВЛЯ́ТИ (про звіра — травлячи). — Док.: ви́гнати, прогна́ти, погна́ти, ви́провадити, спрова́дити, ви́ставити, ви́кинути, нагна́ти, ви́перти, ви́курити, ви́турити, ви́турлити, поту́рити, поту́рлити, ви́мести, відпра́вити, ви́рядити, ви́трутити, ви́дворити, ви́штовхати, ви́штовхнути, ви́пхати, ви́пхнути, ви́тіснити, ви́лити, ви́лляти, ви́травити, ви́кишкати розм. (Храпко:) Хіба я його (сина) жену. Хіба я його виганяю? Хай живе отам на кухні (Панас Мирний); (Меценат:) Тут я господар, і не дозволяю своїх гостей нікому проганяти (Леся Українка); — У залі агітувати невільно! — крикнув він (староста) зі злістю, — бо інакше скажу випровадити! (Н. Кобринська); Орися сиділа, як на голках, а ввечері рішуче поставила перед Тимком вимогу, щоб він спровадив із двору свого дружка, інакше вона сама його витурить (Григорій Тютюнник); Начальник табору виставив полоненика за ворота разом з папірцем (Ю. Яновський); Другого дня прогонив Василь кури з грядок (А. Тесленко); У мене нема чим заплатити. Ще викинуть з готелю (М. Коцюбинський); Не приходило йому ніколи на думку нагнати Івана, хоч ненавидів його (Лесь Мартович); Глянула (пані) тими очима, мов випирала ними мене за поріг (С. Васильченко); Гудуть та й гудуть (заробітчани) про своє: і про забастовки, і про землю, і про панів, яких пора вже викурювати з насиджених місць (М. Стельмах); Усе думав (Корній) про те, як би йому відсіля, з хутора, Демка витурити (Б. Грінченко); З окопів і дзотів.. Штиком ворогів вимітала піхота! (І. Нехода); Вона благала усіх родичів навколішках,.. аби Зоню не відправляли з двора (Леся Українка); Він гнівно брязкає по столу кулаком, ладен вирядити сина з хати (К. Гордієнко); Недарма ж жінка та діти витрутили тебе з хати! (М. Коцюбинський); А ключник думає тим часом, як бути йому: видворити п'яниць оцих чи, навпаки, споїти і залишити тут (Д. Міщенко); Пана й осавула хлопці виштовхали на ґанок (В. Кучер); Пані випхала тоді Настю за двері (Марко Вовчок); Вітовт (литовський князь) поставив собі за мету витіснити татар із Причорномор'я (з посібника); Ходив у поле виливати водою ховрахів (Ю. Мокрієв); Всіх вовків, лисиць витравимо (О. Стороженко); Всім бажалось викишкати його (А. Свидницький).

ГНА́ТИ (змушувати рухатися в певному напрямку), ГОНИ́ТИ, ТУ́РИТИ розм., ТУРЛЯ́ТИ розм., ТУРЛИ́ТИ діал., ТУРЯ́ТИ діал., ПОТРУ́ЧУВАТИ діал., ПОТРУЧА́ТИ діал., ПУ́ДИТИ діал.; ГАНЯ́ТИ (туди й назад або багато разів). — Док.: погна́ти, потури́ти, турну́ти, потурли́ти, потру́ти́ти, потру́чити, попу́дити. Озброєні до зубів бандити йшли на штурм барикад, женучи поперед себе заложників (О. Гончар); Чабан гонив отару до води (С. Голованівський); Нагоничі йшли в облогу, здіймали галас, колошкали вовка, підводили його з лігвища, турили на мисливців (П. Загребельний); Вона, як сказилася, почала турляти мене на роботу в поле (В. Кучер); Лаяла (Варка) свекруху за те, що їй дихати не дає, що туряє її: то до хвельшера (фельдшера), то в двір (Грицько Григоренко); Ой крикнув козак на свою дружину: Подайте мені ще довгу тичину, Най потручу на Дунай дівчину (П. Чубинський); Між козацтвом Голка Мов по пущі блудить, І коника вороного Під собою пудить (П. Куліш); (Подайкін:) Добунтуєшся! Відправлять тебе туди, куди Макар телят не ганяв (П. Автомонов). — Пор. 1. підганя́ти.

ГНА́ТИ (добувати перегонкою), ГОНИ́ТИ, ВИГАНЯ́ТИ, ВІДГАНЯ́ТИ, ВІДГО́НИТИ, КУРИ́ТИ, ВИКУ́РЮВАТИ, ПАЛИ́ТИ діал. (горілку). — Док.: ви́гнати, відігна́ти, ви́курити. — Годі вам гнати з хліба самогон та вгощати банди! (О. Гончар); — У нього сьогодні сорокоуст, буде поминки справляти по своїй бабі. Вночі самогон гонив (В. Кучер); З листя, коріння і стебел агави виганяють спирт (з журналу); Змішують (двоокис титану) з коксом, хлорують в електропечах при високій температурі, і утворений тетрахлорид титану відганяють (з журналу); — Вас дьоготь бентежить? — хвилюється і сердиться Лісовський. — Але чому ж ви тоді курите його у ваших лісах? (М. Стельмах); Викурювати горілку; Пощо ж мені її (горілку) палити? (І. Франко).

Ї́ХАТИ (про засоби пересування — рухатися в якомусь напрямі), ІТИ́ (ЙТИ), КОТИ́ТИСЯ, КОТИ́ТИ розм. (про автомобіль, віз); МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ, ЛЕТІ́ТИ, НЕСТИ́СЯ, БІ́ГТИ розм., ГНА́ТИ розм. (швидко); ТЯГТИ́СЯ (ТЯГНУ́ТИСЯ) розм., ПЛЕСТИ́СЯ розм., ТЕЛІ́ЖИТИСЯ діал. (надто поволі). За військом їхала Тишкевичева карета (І. Нечуй-Левицький); З заходу нескінченним потоком ішли зустрічні машини (О. Довженко); Автобус знову котився.. такою ж рівною.. трасою (Я. Баш); Звільна котили (панські вози) по селу (І. Франко); Машини вже мчали по вулицях передмістя (П. Загребельний); Санки летять під білії намети ялин лапатих (Леся Українка); Авто несамовито неслося, вихляючи по мосту (І. Ле); У шумі шин кудись біжать машини (В. Сосюра); За її проханням автобусик уже облітав півсвіту, а тепер жене, ось ще й на Комишанку (О. Гончар); Потяг ледве тягся (О. Досвітній).

Ї́ХАТИ (про людей — пересуватися на якомусь із видів транспорту), ІТИ́ (ЙТИ), КОТИ́ТИ розм., ПОГАНЯ́ТИ розм.; МЧА́ТИ, МЧА́ТИСЯ, ЛЕТІ́ТИ, НЕСТИ́СЯ, ГНА́ТИ розм., ГНА́ТИСЯ розм., МАЙНУВА́ТИ діал. (швидко); СКАКА́ТИ (на коні); ТРЮ́ХАТИ розм. (верхи, повільно); ПЕ́РТИ фам. (на значну відстань). Їхав Кармель далі та все тільки оглядавсь на село Лани (Марко Вовчок); Мати Кібела Пишно в короні зубчатій по Фрігії іде в колісниці (М. Зеров); Кілька разів шофер зупинявся в селах.., скидав ящики з посудом і залізом.. і котив далі (В. Кучер); Дома жінка, діти Батька ждуть і хліба ждуть, Треба далі поганяти, З дому ж виїхав давно (П. Дорошко); Він ("Запорожець") мчав ґрунтовою дорогою поміж високою й густою пшеницею (І. Сочивець); З'їхавши на високий кряж, озирнувсь Кирило Тур, аж із-під гаю хтось мчиться навзаводи на сивому коні (П. Куліш); Він летів пишною каретою й насилу наздогнав Єремію (І. Нечуй-Левицький); Кінна розвідка неслася вздовж вулиці і топтала ворогів (О. Довженко); Шляхом від Бахчисарая до Ак-мечеті гнав вершник шаленим галопом (О. Іваненко); — Скажи, коню, до кого це ви так нагло гнались? — До якоїсь чорнобривки Всю ніч майнували (Т. Шевченко); Скаче вершник по полю, не жаліє коня (С. Голованівський); Попереду верхи трюхав конем Василь Назарович Боженко (Ю. Смолич); Зараз бригада прибула сюди, на останній штурм. Цілу добу перли на повному газі, щоб встигнути... (О. Гончар).

НЕСТИ́ (про вітер, воду тощо — захопивши силою свого руху, швидко пересувати); ГНА́ТИ (ГОНИ́ТИ рідше) (перев. про дію води, хмари тощо). Вітер зірвав одну сорочку і несе (Ю. Яновський); Ріка гнала до моря сіру хвилю (О. Ільченко). — Пор. 1. нанести́.

ПІДГАНЯ́ТИ (ПІДГОНИТИ) (примушувати або допомагати швидше йти, їхати), ПОГАНЯ́ТИ, ГНА́ТИ, НАГАНЯ́ТИ (НАГО́НИТИ) розм., НУ́КАТИ розм., ПРИНУ́КУВАТИ розм., ПРИСПІ́ШУВАТИ (ПРИСПІША́ТИ) діал. — Док.: підігна́ти, нагна́ти, прину́кати, приспіши́ти. Чередники хльоскали батогами, підганяючи останніх у череді корів (С. Васильченко); — Поспішайся, поспішайся, Прісько! — підгонила її раз у раз Домаха (Л. Яновська); Запрягає Чіпка коней, їде в Гетьманське. Не поганяє — жене коней; не везуть вони — мчать (Панас Мирний); Приспішала (пані) його, щоб швидше поїхав (Дніпрова Чайка). — Пор. 1. гна́ти.

ПОСИЛА́ТИ (давати доручення, наказувати чи радити комусь піти або поїхати кудись, до когось з певною метою), СЛА́ТИ, ВИСИЛА́ТИ, НАДСИЛА́ТИ, ВІДРЯДЖА́ТИ, ВІДПРАВЛЯ́ТИ, НАПРАВЛЯ́ТИ, ВІДДАВА́ТИ, НАРЯДЖА́ТИ, ГНА́ТИ розм., ГОНИ́ТИ розм., КИДА́ТИ розм.; ПІДСИЛА́ТИ (з таємною метою); ВИСТАВЛЯ́ТИ (також на бій чи змагання); КОМАНДИРУВА́ТИ рідко (про офіційне відрядження); ДЕЛЕГУВА́ТИ (від якоїсь групи людей). — Док.: посла́ти, ви́слати, надісла́ти, відряди́ти, відпра́вити, напра́вити, відда́ти, наряди́ти, погна́ти, ки́нути, підісла́ти, ви́ставити, командирува́ти, делегува́ти. Пильно стежив (батько) за Артемовою наукою .. Сам і посилав у школу, і дома роботою не завалював (А. Головко); — А що ж ти, може, думаєш брати її за себе? — Буду сватів слати в неділю (Марко Вовчок); Сторожує тут (на фермі) тітка Гаманка, часто замість себе вона висилає батька, діда Гордія (Ю. Мушкетик); — Іване Володимировичу, але ж це Наркомзем надсилає студентів до вас на практику (О. Довженко); Відрядили мене якось у тилові авіамайстерні (В. Минко); Обшукавши полоненого, ми відправляємо його до штабу дивізії (І. Багмут); — Прямо не знаю, чого вас оцей робітземліс направляє сюди? — здвигає плечима лісник (М. Стельмах); — О! о! А нащо ж ви радите оддати Гафійку в найми? (М. Коцюбинський); А вже щонайгірше було тим жонатим! Хоч розступися земля! І мати і жінка голосять, неначе на смерть наряджають (Леся Українка); Породіллям пани давали тільки три дні вольного часу на одужання, а четвертого дня вже гнали їх на панщину до легшої роботи (І. Нечуй-Левицький); Її гонили день у день на трудову повинність (В. Кучер); Прямо з ешелонів їх кидали в бій (О. Гончар); Тож посила (Еней) зробить умову, Як завтра виставляти рать (І. Котляревський); Навесні 1920 року Григор'єва командирували на Україну обстежити стан авіаційних заводів (з журналу); Їх делегували до коменданта станції вимагати негайної відправки ешелону (Д. Бедзик).

ПОСПІША́ТИ (старатися, намагатися якнайшвидше зробити щось, виконати якусь роботу, дію), ПОСПІША́ТИСЯ, СПІШИ́ТИ, СПІШИ́ТИСЯ, КВА́ПИТИСЯ, ПРИСПІ́ШУВАТИ (ПРИСПІША́ТИ), ХАПА́ТИСЯ розм., ШВИДКУВА́ТИ розм., ПОМИКА́ТИ розм., ША́МКАТИ діал., ПОСКОРЯ́ТИСЯ діал., ГАЛИ́ТИСЯ діал.; ГНА́ТИ розм., ГНА́ТИСЯ розм., БІ́ГТИ розм., ТРІПА́ТИ фам. (намагатися скоріше, вчасно прибути кудись). — Док.: поспіши́ти, поспіши́тися, поква́питися, приспіши́ти, похопи́тися, поскори́тися. Умираючи, старий Чумак.. наказав був усіх синів своїх до себе мерщій згукати, телеграму вдарити, щоб мерщій поспішали, поки ще він живий (І. Багряний); Сиві круторогі воли, помахуючи рогатими головами, поспішалися з гори в долину на спочинок (М. Коцюбинський); Патріоти застрягли перед ґратами і дячки й поліцаї не спішили їх пропускати далі (М. Грушевський); Почистивши палітру, її в етюдовий ящичок уклав і .. спішуся із ящиком в руці до Валу (П. Тичина); Васильович іще здалеку побачив дядьків, які, завдавши лопати на плечі, квапилися додому (А. Дімаров); — Майтеся гаразд! — крикнув (Іван) досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький); Женить сина не спіши, — хапайся дочку віддати! (прислів'я); Бачив Марко, як під його колючим, неприємним поглядом нижче схилялись голови, швидкували руки, переплітаючи гнучкі й пружні лозини (Н. Рибак); Вертаєшся, було, то наче ззаду чорт доганяє, — так помикаєш (А. Свидницький); Мати з старою зняли розмову, а ми, дівчата, у садок поскорилися (Марко Вовчок); Все вешталося, все кишало (кишіло), На бой дивитись всяк галивсь (І. Котляревський); Долом, серед грубої темноти, крутими стежками, через дебрі, чагарі, гнилі ломи і пні, гнала стара, немов вовчиця (І. Франко); — Скажи, коню, до кого це Ви так нагло гнались? (Т. Шевченко); Молодиці квапливо бігли по воду, вимахуючи мідяними побіленими кухвами (М. Коцюбинський); За кавалок кишки тріпай сім миль пішки (М. Номис).