гоготати

ГЕ́ГАТИ (видавати звуки, властиві гусям), ГЕГОТА́ТИ (ГЕГОТІ́ТИ) підсил., ГЕГЕ́КАТИ, ГЕ́ЛГАТИ, ГЕЛГОТА́ТИ (ГЕЛГОТІ́ТИ) підсил., ГЕЛКОТА́ТИ (ГЕЛКОТІ́ТИ) підсил., ГОГОТА́ТИ (ГОГОТІ́ТИ) підсил., ГЕРГОТА́ТИ (ГЕРГОТІ́ТИ) підсил. — Док.: ґе́ґнути, ґе́лґнути, ґе́рґнути. Під вікном ґеґали гуси (М. Коцюбинський); Сало шипіло, як змія, булькотало, кувікало, як свиня в тину, ґеґотало, як гуска (І. Нечуй-Левицький); По хлівцях гуси ґеґекають, качки кахкають, квочки кудкудакають (Г. Квітка-Основ'яненко); Не можу я в кучі спати, бо ґелґають гуси (коломийка); З берега повертались до двору гуси, задоволено ґелґотали (І. Ле); Гуси з радощів сичали і ґелкотали (Л. Боровиковський); Гуси під небом почнуть гоготіти (Я. Щоголів).

СМІЯ́ТИСЯ без додатка і з кого-чого (видавати сміх від радості, веселощів, з кого-, чого-небудь комічного тощо), ШКІ́РИТИСЯ розм., ЗУБОСКА́ЛИТИ розм. рідше, КИ́ХКАТИ розм. рідше; ГИГИ́КАТИ розм., ХИХИ́КАТИ розм., ХІХІ́КАТИ розм., ХЕХЕ́КАТИ розм. (тихо або тонким голосом); ПІДХИХИ́КУВАТИ розм. (час від часу); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ (раптово); РЕГОТА́ТИ, РЕГОТА́ТИСЯ розм., ВИРЕГО́ЧУВАТИ підсил. розм., ГИГОТА́ТИ розм., ГИГОТІ́ТИ розм., ГОГОТА́ТИ розм., ГОГОТІ́ТИ розм., ХИХОТА́ТИ розм., ХИХОТІ́ТИ розм., ІРЖА́ТИ (РЖА́ТИ рідше) зневажл. (гучно й нестримно); ЗАЛИВА́ТИСЯ без додатка і чим, розм. (нестримно); ЗАХО́ДИТИСЯ розм., ЛЯГА́ТИ розм., ПА́ДАТИ розм., УМИРА́ТИ (ВМИРА́ТИ) розм. (із сл. від, зі, зо сміху, реготу — сміятися до нестями). — Док.: засмія́тися, розсмія́тися, гиги́кнути, хихи́кнути, хіхі́кнути, хехе́кнути, пи́рснути, по́рснути, зарегота́ти, зарегота́тися, розрегота́тися, розреготітися, гоготну́ти, хихотну́ти, заіржа́ти (заржа́ти), зали́тися, залля́тися, зайти́ся, покоти́тися. Жартувала Соломія і все сміялась, аж заливалась (І. Нечуй-Левицький); Регочуть люди з смішних дідових вигадок, і дід регоче (Панас Мирний); Смішна була карикатура, і сам Бугор теж реготавсь, впізнавши себе (О. Гончар); Прислів'я всім сподобалось. Навіть Маслов гиготів на весь клас (Ю. Збанацький); Дочки в сусіднім покою скачуть, гуркочуть, хихикають (І. Франко); — Людоньки добрі, ну чого ще й іржете?! — обернулась Харланиха до глядачів (І. Волошин); Дівчина заливається сміхом і аж тупотить ногами (М. Стельмах); Діти заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці (С. Васильченко); Вона (Катруся) якраз відхилялась, а він (Федько) потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Н. Кобринська). — Пор. пи́рскати.