гомінкий

БАЛАКУ́ЧИЙ (який любить поговорити взагалі або багато говорить у цей момент), БАЛАКЛИ́ВИЙ, ГОВІРКИ́Й, ГОВІРЛИ́ВИЙ, ЯЗИКА́ТИЙ розм., ПАЩЕКУВА́ТИЙ розм. ПРОСТОРІ́КУВАТИЙ розм. рідше; ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ЛЕПЕТЛИ́ВИЙ розм. (який багато, жваво, голосно говорить); ЩЕБЕТЛИ́ВИЙ, ЦОКОТЛИ́ВИЙ розм. (перев. про жінок та дітей — гомінливий). Балакучий дід починає розповідати, як і за що забрали Маркса (С. Васильченко); Він мало говорив, та багато пив і все зупиняв свою, не в міру балакливу, жінку, Домаху (Грицько Григоренко); Грицько був говіркий, веселий, любив пореготатися; Семен був мовчазний та похмурий (Б. Грінченко); Ольга була сьогодні збуджена і говірлива, як рідко коли (Я. Галан); Дорогою язикатий виконавець (сільради) розказав їм, що "голову ранено, і хтозна, чи до ранку доживе" (Григорій Тютюнник); Єзуїт розгублено глянув довкола, шукаючи просторікуватого хама (П. Колесник); Під ворітьми, на лавках, сиділи рядами, як горобці на плоті, веселі й гомінкі румуни (М. Коцюбинський); Колись гомінливі рибалки і веселі курортники звеселяли цю землю (В. Кучер); Ненавиджу я тих лепетливих дам, що дзиґорять як ті сороки (І. Нечуй-Левицький); На галявину.. вибігає табунець дітей. Усі вони ясноокі, веселі, щебетливі (Ю. Збанацький); Цікава дівчинка.. Жвава, цокотлива (М. Чабанівський). — Пор. 1. багатомо́вний.

ГАЛАСЛИ́ВИЙ (який зчиняє галас; сповнений галасу, криків), ГАМІРЛИ́ВИЙ, ГАМІРНИ́Й, ГУЧНИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ, ГОМІНКИ́Й, БУЧНИ́Й, ГОЛОСНИ́Й, ШУМЛИ́ВИЙ, ГАЛАСУВА́ТИЙ розм. Галасливим, радісним натовпом вибігли учні з школи (О. Копиленко); Верескливий дзвінок відчиняє пащі класів і випускає з них гамірливих та веселих дівчат (Ірина Вільде); Гамірливі вулиці; Гамірна метушня вулиць мене вражає (Т. Масенко); Росли вони собі та виростали, ходячи та бродячи по луці, дивлячись на гучне, бучне місто (Марко Вовчок); Місто росло гомінливе і галасливе, як і належить столиці (З. Тулуб); Гомінка ватага дітей перегородила нам дорогу (С. Журахович); Так сидів він і не вважав на голосну юрбу, що вулицею, мов поток, котилась (Леся Українка); Шумливий базар — місце спродажу рибалками здобичі моря й овочівниками плодів землі (Ю. Смолич).

ГО́МІН (звучання голосів, розмови), ГО́ВІР, ГОВІ́РКА, ГА́МІР, РО́ЗГОЛОС, ГОМІ́НКА діал.; ГЕ́ЛГАННЯ (нерозбірливе або незрозуміле). В кімнаті — як в улику: гучний гомін молодих голосів бринить усіма тонами радості й смутку (М. Коцюбинський); Спочатку плеск почув Гайдай Іван, а потім говір стишений (І. Гончаренко); У хаті говірка голосна почулася, склики й скарги (Марко Вовчок); Село ще спало. Ніде не було видно диму з димарів, не чути людського гамору (В. Гжицький); Ярмарок аж кипів.., стук, гук, розголос (Марко Вовчок); Сміються приятелі, міркують, і тиха їх гомінка лагідно оддається в лунких стінах порожнього класу (С. Васильченко); Гелґання бійців нагадувало ярмарок (Ю. Яновський). — Пор. га́лас, гуді́ння.

I. ШУ́МНИЙ (який видає, утворює шум, відбувається з шумом; сповнений шуму), ШУМЛИ́ВИЙ, ШУМКИ́Й, ГОМІНКИ́Й, ГОМІНЛИ́ВИЙ. Чи вздрію ще, коли струмки — тугі, напористі, шумні — з гори прорвуться на долину? (В. Стус); Бажання втекти від міст, шумливих вулиць розчинилося в сільському спокої (Р. Іваничук); На ходу бійці впадали в забуття, і ввесь цей чорний, шумкий од зливи ліс здавався теж вихопленим із сну (М. Стельмах); Тепер на його садибі гомінка — пробує голоси — шпачина колонія (В. Дрозд); Вони вже не слухали й веселим, гомінливим гуртком зникли (С. Черкасенко).