дихати

ВИРАЖА́ТИ що (передавати, показувати почуття, стан, наміри тощо певними зовнішніми ознаками, проявами, виглядом і т. ін.), ВИЯВЛЯ́ТИ, ВИЛИВА́ТИ, ВІДБИВА́ТИ, ВИПРОМІ́НЮВАТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ чим, рідше; ДИ́ХАТИ чим, ПОДИХА́ТИ рідко (бути сповненим, пройнятим чим-небудь). — Док.: ви́разити, ви́явити, ви́лити, ви́лляти, відби́ти, ви́променити. Його обличчя.. виражало непокірність і невміння стримуватися (М. Ю. Тарновський); Його очі виявляли таку тривогу,.. що всі в хаті ніби заніміли (І. Нечуй-Левицький); Усі реготались,.. Хто жарти твої (Котляревського) ті читав, й жартуючи з нами, гіркими сльозами Неправди людські виливав (Панас Мирний); Її нервове обличчя відбивало хвилювання (З. Тулуб); Очі його випромінювали найсвітлішу радість (С. Журахович); Ясні голубі очі просвічують глибокою думою (В. Кучер); Тонкий стан залишився такий же, зате вся фігура дихала пружною зрілістю (І. Цюпа); Тонкі брови,.. рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою (І. Нечуй-Левицький).

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ВІ́ЯТИ чим, безос. (про тепло, холод, запах і т. ін. — доноситися, розноситися, ширитися в повітрі), ПОВІВА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), НЕСТИ́, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ТХНУ́ТИ. — Док.: війну́ти, пові́яти, потягти́, потягну́ти, понести́, поду́ти, поду́нути, дихну́ти, проду́ти, тхну́ти, пахну́ти розм. Дав Бог весну, віє теплом, із стріх вода капле (Марко Вовчок); На Івашка війнуло духом сушеної калини (О. Донченко); З лісу тягло хвоєю і гнилим деревом (В. Собко); Цвіли сади, білі-білі стояли; Несло пахощами (А. Тесленко); Повівало ніжними пахощами акацій (Ю. Збанацький); Свіжість потягла з-за будинку (І. Ле); Подувало з моря штормовим вітром (В. Кучер); По хаті продувало різким холодом (І. Франко); Йон зупинивсь. На нього тхнуло теплом з піддашшя (М. Коцюбинський); Передранкова вогкість пахнула мені в лице, коли я розчинив двері надвір (Ю. Смолич).

ДИ́ХАТИ (робити вдихи і видихи), ВІДДИХА́ТИ (ВІДДИ́ХУВАТИ рідше), ЗВО́ДИТИ ДУХ розм., ТХНУ́ТИ заст.; ХАПА́ТИ ПОВІ́ТРЯ (жадібно); СА́ПАТИ (важко, із свистом); ХЛИ́ПАТИ (важко, голосно); ХА́КАТИ розм., ХЕ́КАТИ розм. (важко, з уривчастими гортанними звуками); ХУ́КАТИ (з метою зігріти, охолодити, притишити); ВІДСА́ПУВАТИ, ВІДСА́ПУВАТИСЯ, ВІДДИМА́ТИСЯ, ВІДДУВА́ТИСЯ (важко, після великого фізичного чи нервового напруження). — Док.: дихну́ти, віддихну́ти, відди́хати, звести́ дух, відітхну́ти, тхну́ти, хапну́ти пові́тря (ухопи́ти пові́тря), са́пнути, хли́пнути, ха́кнути, хе́кнути, ху́кнути, відсапну́ти, відса́патися, відсапну́тися. Важко дихав (Марусяк), розкривши рота (Г. Хоткевич); Постояв (Сава) хвильку, віддихаючи сильніше з раптового зворушення (О. Кобилянська); Тося стояла між Данилом і Харитоном — шепотіла і важко віддихувала (Ю. Смолич); Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий, замлілий (Марко Вовчок); Здавалося їй, що тільки вона тхне на свого чоловіка, то.. змиє.. смуток із його серця (Ганна Барвінок); Йому.. дедалі важче дихати, і він хапає повітря, ніби позіхає (О. Гончар); Дорош чув, як тяжко, з хрипінням, сапають бійці (Григорій Тютюнник); Всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тілько хлипає, баньки витріщив (І. Франко); — Чого так хакаєш? — Захакався б і ти, якби стирив на гору такого мішка -(Словник Б. Грінченка); Він біжить на повну силу, голосно хекаючи (І. Багмут); Він довго хукав на шибку й продирав пальцем паморозь (Б. Харчук); Павло повз, важко відсапуючи (В. Кучер); Від воріт до гридниці квапився тисяцький Дем'ян, відсапуючись (А. Хижняк); Шинкар стояв за стойкою, мов не до його річ, — тільки почервонів та знай оддимався (Панас Мирний); Пихкаючи і віддуваючись, він борсався в воді (С. Добровольський).

ЖИ́ТИ (бути живим), ІСНУВА́ТИ, ЖИВОТІ́ТИ заст.; ЗДРА́СТУВАТИ, ДИ́ХАТИ розм. (бути живим і здоровим); ВІКУВА́ТИ, ПОЖИВА́ТИ розм. (проживати свій вік). Недовго жив він на віку (В. Сосюра); Тільки пострілами міг він окликнутись до живих, дати їм знати про себе, що він є, існує, живе (О. Гончар); — Я буду любити тебе довіку, доки стоятиме земля, животітимуть люди.., — сказав Громовик (І. Нечуй-Левицький); (Семен:) Що ж бабуся твоя, чи здрастують ще? (М. Кропивницький); Навіть задумую.. їхати на.. купелі весною. Як можу, так і кручу, аби ще дихати (В. Стефаник); — Лучче мені вмерти, як без неї вікувати (Марко Вовчок); Пархоме, не мудруй!.. Що викувала вже зозуля — поживай! А більше — шкода, що й бажаєш... (П. Гулак-Артемовський).

ЛЮБИ́ТИ (відчувати глибоку відданість, прихильність, симпатію до кого-, чого-небудь), ЖА́ЛУВАТИ, ДИ́ХАТИ ким, чим, КОХА́ТИ рідко, ПОЛЮБЛЯ́ТИ розм., ДОЛЮ́БЛЮВАТИ розм., ДОЛЮБЛЯ́ТИ розм.; ОБО́ЖНЮВАТИ, ОБО́ЖУВАТИ, БОГОТВОРИ́ТИ, БОЖЕСТВИ́ТИ рідше (надмірно захоплюватися ким, схилятися перед ким-небудь). Василя Назаровича Боженка любили всі, хто не шкодував власного життя для революції (О. Довженко); Смішно сказати, але він мало не як дівчина любив свого Тимофія, тягнувся до цього русявого мовчазного красеня з сумовитими очима (М. Стельмах); Хоч був тато грізний, а проте дуже нас жалував. Було як поїде в Київ, то й навезе нам гостинців хороших (Марко Вовчок); (Хома:) Я тебе одну кохаю, тобою дишу!.. (М. Кропивницький); Добра донька дуже кохала свого батька (М. Коцюбинський); Може, саме тому й полюбляв кмітливого Онисифора. Часто слухав Данило його літописні записи (А. Хижняк); Не долюбляв тільки батько удови, що така вона своєумка непокірлива; не долюбляла й вона його — обопільно (Марко Вовчок); Талановиту молодь він (Кропивницький) обожнював (із мемуарів); Ольжині товаришки.. обожували Ольгу (І. Нечуй-Левицький); Хлопчик боготворив Буслая (голову колгоспу) (В. Москалець); Шевченко, якого вона (Леся Українка) божествила, .. мав на неї безпосередній стилістичний вплив (М. Рильський).