дихати

ДИ́ХАТИ, ди́хаю, ди́хаєш і дишу́, ди́шеш, недок.

1. Втягувати і випускати повітря легенями; робити вдих і видих.

Нездужає Катерина, Ледве, ледве дише… Вичуняла, та в запічку Дитину колише (Шевч., І, 1951, 30);

Дихати на свіжому повітрі завжди легше, ніж у приміщенні (Наука.., 8, 1959, 23);

*Образно. Народження дня наближалось повільно, в мовчанні, І дихала легко земля, як завжди на світанні (Перв., II, 1958, 53);

*У порівн. Могила стогне, мов сопе, мов важко дише, Боками сивими колише (Греб., 1, 1957, 57);

// Вбирати, поглинати кисень, необхідний для життєдіяльності організму.

Усе село наче в розкішних алеях… Дивишся й не надивишся, дишеш і не надишешся тим чистим гарячим та пахучим повітрям (Н.-Лев., II, 1956, 168);

// на кого-що. Випускати ротом, носом струмінь повітря, що йде з легенів.

-Хто се на мене таким холодом дише? — плутається в Пилипковій голові. — Се ти, дідугане Морозе? (Мирний, IV, 1955, 304);

// Виявляти ознаки життя; жити, існувати.

Уся орда побивалася коло вбитого товариша й чулися слова: «Не дихає! Мертвий» (Вовчок, І, 1955, 325);

Навіть задумую.. їхати на.. купелі з весною. Як можу, так кручу, аби ще дихати (Стеф., III, 1954, 223);

// перен. Віяти, обдавати чим-небудь.

Плине білий човник, вітер ледве дише, Ледве повіває (Л. Укр., І, 1951, 66);

Земля, зігріта за день весняним сонцем, дихала теплом (Панч, Іду, 1946, 44).

2. ким, чим, перен. Цілком віддавати, присвячувати себе кому-, чому-небудь, бути захопленим кимсь, чимсь.

— Він у тих законах, як миша у зерні, порається: на законах спить, законами й дише! (Мирний, V, 1955, 123);

[Хома:] Я тебе одну кохаю, тобою дишу!.. (Кроп., V, 1959,264);

*Образно. Мрії про вольність — нехай і не виразні — були тим повітрям, яким дихав Пушкін-ліцеїст (Рильський, III, 1956, 172).

3. чим, перен. Бути пройнятим чим-небудь, виражати щось.

Мова Житецького про яке-небудь Пересопницьке євангеліє або на іншу начебто таку суху тему просто дихала поезією (Сам., II, 1958, 393);

Обличчя його, безсумнівно, дихало відвагою і енергією (Смолич, II, 1958, 10).

◊ Ди́хати вогне́м (по́лум’ям, не́навистю, чо́ртом і т. ін.) на кого — мати злість на кого-небудь, виявляти вороже ставлення до когось, не терпіти когось.

— В мене свекруха люта змія: ходить по хаті, полумя’м на мене дише (Н.-Лев., II, 1956, 305);

Чортом дихав на Козака пан гетьман (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 100);

Ди́хати на ла́дан:

а) бути тяжко хворим, бути при смерті.

—Ну, цьому недовго ряст топтати!.. на ладан дише!.. (Мирний, І, 1954, 325);

[Мотря:] На ладан дихаю, мабуть, скоро здохну… (Кроп., II, 1958, 360);

б) ставати ні до чого не придатним, розвалюватися, розпадатися, перетлівати (про будівлі, предмети одягу і т. ін.).

Тоня вдягає свого старенького теплого светра.., на ноги — туфлі. Ох, які ж бо вони вже давні, на ладан дихають! (Собко, Матв. затока, 1962, 246);

[Молодий чоловік:] Місток коло вашого села на ладан дише… Ледве проїхали (Корн., І, 1955, 331);

Ди́хати тепло́м (приві́том і т. ін.) на (до) кого — добре, прихильно, щиро ставитись до кого небудь.

В селі знали силу давніх, навіть історичних народних пісень. Дихало на мене привітом, теплом могучого рідного народу (Вас., IV, 1960, 24);

Ле́две ди́хати —перебувати у важкому стані; бути на грані припинення існування.

— І справді, чудна та Польща, — промовив п. Мойсей, — сама лежить зв’язана, скручена, ледве дише, а ще таки простягає руки, щоб щось наше загарбати собі (Н.-Лев., І, 1956, 125);

Все наче застигло в німому чеканні,.. вогонь ледве диха (Коцюб., II, 1955, 325);

Не ди́хати — зберігати мовчання, затамувавши подих.

Стала коло матусі і стоїть, не дише, моя рибочка (Вовчок, І, 1955, 41);

Чим ди́хає (ди́ше) хто — чим цікавиться, якими інтересами живе хто-небудь.

[Терещенко:] Я тут усіх знаю, хто чим дихає (Корн., II, 1955, 98);

Треба приглянутись заново до Барила, рознюхати, чим він дише, чого зараз хоче (Кучер, Трудна любов, 1960, 249).