дмухати

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).

ДУ́ТИ (випускати з рота струмінь повітря), ДМУ́ХАТИ, ХУ́КАТИ. — Док.: ду́нути, поду́ти (поду́нути), дмухну́ти, подмухну́ти, ху́кнути. Знай шепче (Явдоха) та спльовує, та дме на жар (Г. Квітка-Основ'яненко); Я дмухав у сопілку, пальцями затуляючи і відкриваючи дірочки (О. Донченко); Вундерліх ударив кулаком по столу, а потім став хукати на руку (П. Автомонов).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дмухати — дму́хати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. дмухати — Дути, (ротом) хукати; (- вітер) віяти; (у трубу) трубити; док. Словник синонімів Караванського
  3. дмухати — -аю, -аєш, недок. 1》 Випускати з рота сильний струмінь повітря; дути. || чим, що. Струменем повітря з рота направляти щось на кого-небудь. 2》 Нести, гнати, рухати струмені повітря; віяти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дмухати — дму́хати: ◊ дму́хати на зи́мне → зимний Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. дмухати — дму́хати (ду́ти) про́ти ві́тру. Робити яку-небудь безнадійну справу, не сподіваючись на успішне її завершення. (Дід з ціпком:) А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком). (Копистка (не зворухнувся):) .. Не дмухайте, діду, проти вітру (М. Фразеологічний словник української мови
  6. дмухати — ДМУ́ХАТИ, аю, аєш, недок. 1. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дути. — Ось гляньте, який гладкий! — і Рудик дмухав вівчарикові між пір’ячко, щоб показати, який він гладкий (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  7. дмухати — Дмухати, -хаю, -єш, одн. в. дмухнути, -ну, -неш гл. 1) Дуть, подуть. Не дмухай проти вітру. Ном. № 1100. Хто спарився на окропі, той і на холодну воду дмухне. Ном. № 5792. Попіл в вічі дмухати. не дам у кашу собі дмухати. Словник української мови Грінченка