1. Словник української мови Грінченка

дмухати

Дмухати, -хаю, -єш, одн. в. дмухнути, -ну, -неш

гл.

1) Дуть, подуть. Не дмухай проти вітру. Ном. № 1100. Хто спарився на окропі, той і на холодну воду дмухне. Ном. № 5792. Попіл в вічі дмухати. не дам у кашу собі дмухати. Нe позволю вмѣшиваться въ мое дѣло. МВ. (КС. 1902. X. 147).

2) Только въ несов. в. Пыхтѣть. Росердився та так дмуха, що й не приступай. Черкас. у. Въ слѣдующихъ значеніяхъ употребляется только однокр. в.: 3) Ударить, хватить. Як дмухнув мене по пиці, так у мене й голова замакітрилась. Лебедин. у.

4) Выпить, осушить. Дмухнув чарчину мов тую воду. Екатерин. г.

5) Побѣжать, поѣхать, махнуть. Дмухнім лиш братці, ми до неї. Котл. Ен. Буйволи на сонці помліли; як угляділи воду, так до води й дмухнули. Драг. 3. дмухнути драла. Быстро уйти, удрать. Ном. № 4413.

Джерело: Словник української мови Грінченка на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дмухати — дму́хати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. дмухати — Дути, (ротом) хукати; (- вітер) віяти; (у трубу) трубити; док. Словник синонімів Караванського
  3. дмухати — -аю, -аєш, недок. 1》 Випускати з рота сильний струмінь повітря; дути. || чим, що. Струменем повітря з рота направляти щось на кого-небудь. 2》 Нести, гнати, рухати струмені повітря; віяти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. дмухати — дму́хати: ◊ дму́хати на зи́мне → зимний Лексикон львівський: поважно і на жарт
  5. дмухати — дму́хати (ду́ти) про́ти ві́тру. Робити яку-небудь безнадійну справу, не сподіваючись на успішне її завершення. (Дід з ціпком:) А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком). (Копистка (не зворухнувся):) .. Не дмухайте, діду, проти вітру (М. Фразеологічний словник української мови
  6. дмухати — ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше... Словник синонімів української мови
  7. дмухати — ДМУ́ХАТИ, аю, аєш, недок. 1. Випускати з рота сильний струмінь повітря; дути. — Ось гляньте, який гладкий! — і Рудик дмухав вівчарикові між пір’ячко, щоб показати, який він гладкий (Коцюб. Словник української мови в 11 томах