довбнути

ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́ рідше) (ударяючи твердим предметом, порушувати цілісність чогось), РОЗДО́ВБУВАТИ, ДЛУ́БАТИ розм., ДОЛУБА́ТИ заст., ДЗЮ́БА́ТИ діал.; ПРОДО́ВБУВАТИ (отвір, дірку); ВИДО́ВБУВАТИ (заглибину, ямку). — Док.: довбну́ти, продовба́ти (продовбти́), роздовба́ти (роздовбти́ діал.), продлу́бати, дзю́бну́ти, ви́довбати. Земля була мерзла, кам'яниста, довелося довбати її ломом, кетменями, а іноді й рубати сокирами (З. Тулуб); Крізь півморок шахти душний, Не жалівши сили рук, Довбемо граніт бездушний (П. Грабовський); Бурхливу, непокірну ріку.. заковували в перегати, роздовбували її дно (Я. Баш); Попросила (Орися) не колупати ножиками столів.., не длубати кору на деревах (Л. Юхвід); Чую, що коли дзюбну ще раз порядно у дно ями, то готова відразу кип'ячка бухнути (І. Франко); Крапель падіння продовбує камінь (переклад М. Зерова); У вузькому окопчику, що його вони видовбали і викопали за ніч, було тісно (В. Кучер).

КЛЮВА́ТИ (про птахів — їсти, хапаючи щось дзьобом, бити дзьобом), ДЗЬО́БА́ТИ (ДЗЮ́БА́ТИ рідше), ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́), КЛЮ́КАТИ розм.; ПИ́ТИ (їсти молоде зерно); ЦЮ́КАТИ, ЦЮ́КАТИСЯ розм. (бити дзьобом); ЩИПА́ТИ (шкіру тіла). — Док.: клю́нути, дзьо́бну́ти (дзю́бну́ти), подзьо́ба́ти (подзю́ба́ти), довбну́ти, клю́кнути, цю́кнути, щипну́ти. У хаті ходили кури й щось клювали на долівці (О. Донченко); Кури дзьобали землю, як консервну банку (Григорій Тютюнник); Мундир із залізним хрестом мої партизани надягли на опудало в городі, щоб ґави не довбали огірків (Ю. Яновський); Горобці цілими хмарами сідають на соняшники і п'ють насіння (О. Копиленко); Миколка.. годував голубів. Вони весело кружляли навколо нього, бадьоро цюкали носиками в землю (Ю. Збанацький); Боляче цюкалася клята квочка... (Остап Вишня); Населення, коли не рахувати курей, гусака, якого я навчив щипати посесора.., складалося іще з чотирьох осіб (В. Еллан).

КОЛУПА́ТИ (руйнуючи поверхню, робити заглибини, ямки в чомусь), ВИКОЛУ́ПУВАТИ, ПРОКОЛУ́ПУВАТИ, КОПИРСА́ТИ, ШПО́РТАТИ розм., ДЛУ́БАТИ розм., ДОЛУБА́ТИ розм., ЛУПА́ТИ розм.; ДОВБА́ТИ (ДОВБТИ́) (перев. робити отвір, заглиблення тощо); КОЛУПА́ТИСЯ в чому (видаляти зсередини чогось які-небудь частинки). — Док.: колупну́ти, ви́колупати, ви́колупнути, проколупа́ти, копирсну́ти, шпортну́ти, довбну́ти, колупну́тися. Сидить баба на порозі, Землю колупає, На садочок на вишневий Скоса поглядає (С. Руданський); Йому було приємно, що всі дивились, як він кусав пиріг і виколупував пальцем зсередини сливи (М. Коцюбинський); Галаґанчик вибрав зручну хвилину і гвіздком проколупав у лантусі дірку (О. Донченко); Івась стояв коло столу з повними сліз очима і копирсав сам собі під нігтями (Панас Мирний); Він своїм закованим костуром почав шпортати землю (І. Франко); — Здоров був, синку, — кажу, бо зранку не бачились. Мотнув головою, а в очі не дивиться, далі собі ножиком длубає (І. Муратов); Гній злігся, змерзся, лупали (люди) ломами, плішнею (К. Гордієнко); Гострим ломом довбає Шаліфе кам'янисту землю (З. Тулуб); — Навіть не застогнав, як лікар колупався йому в рані й робив перев'язку (О. Донченко).

СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИ розм., СМАЛИ́ТИ підсил. розм., ЛУПИ́ТИ підсил. розм., ЧЕСА́ТИ підсил. розм., ГАТИ́ТИ підсил. розм., ДОВБА́ТИ підсил. розм., ДОВБТИ́ підсил. розм. (уперто й методично — перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИ розм., ТА́КАТИ розм., ТАТА́ХКАТИ розм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). — Док.: ви́стрелити, стре́льнути (стрі́льну́ти), уда́рити (вда́рити), ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнути розм. прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); — Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); (Кряж:) То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і — по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); — Як почнуть артпідготовку — кожна батарея знає, по якому (доту) їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). — Пор. 2. ба́хнути.