довбня

МОЛОТО́К (ручне знаряддя ударної дії — металевий або дерев'яний брусок, насаджений під прямим кутом на держак), ОБУ́ШО́К розм., КЛЕПА́Ч діал., КЛЕВЕ́ЦЬ діал.; МО́ЛОТ, ОБУ́Х, БАЛДА́ розм., ВЕРШЛЯ́Г заст. (великих розмірів); ДО́ВБНЯ, ДОВБЕ́ШКА, БА́БА, ТО́ЛОК діал. (великих розмірів, перев. для трамбування). Давид дивився, як молоток та молот місили червоний шмат заліза (А. Головко); Дід постукував обушком, спритно вганяючи в підошву цвяшок (З. Тулуб); Хоче він бачити, хто ото співає. Взяв долото, клепач і пролупує стіну (казка); (Д. Жуан:) А ти що думаєш? (Сганарель:) Що я видав вас ковадлом і клевцем, а ще ніколи не бачив ковалем (Леся Українка); Шарпнув лис -. ще гірше стало. Переляканий глядить, Аж з обухом величезним З хати чоловік біжить (І. Франко); (Ганджа:) Хе-хе, була колись така техніка. Один свердло держить, другий балдою його забиває (Ю. Мокрієв); Вершляг хоч склянку розбиває, та штуку з криці вигинає (Є. Гребінка); Тимко Степура зробив гарну довбню — замашну, зручну (О. Донченко); Він, в котрий уже раз, перестругував глину, раніш розмочену й збиту дерев'яною довбешкою, щоб роздрібнити грудки (О. Ільченко); Тягнуть оце залізну бабу, щоб убивать палі (Словник Б. Грінченка).

ДУ́РЕНЬ (розумово обмежений чоловік; лайливе слово), ДУРНИ́Й, ТУПИ́ЦЯ розм., ТУПА́К розм., НЕДОТЕ́ПА розм., НЕТЯ́МА розм., НЕДО́У́МОК розм., НЕДО́У́М розм. рідше, ДУРИ́ЛО розм., ДУ́РНИК розм., ДУРНИ́ЛО розм., ТУМА́Н розм., КЕП розм., ТОВКА́Ч розм., ПРОСТОРІ́КА розм., ЙО́ЛОП лайл., БЕ́ВЗЕНЬ лайл., БЕВЗЬ лайл., ІДІО́Т лайл., КРЕТИ́Н лайл., БО́ВДУР лайл., БЛА́ЗЕНЬ лайл., БЛАЗНЮ́К лайл., БОВВА́Н лайл., ДО́ВБНЯ лайл., ДОВБЕ́ШКА лайл., ДОВБЕ́ХА лайл., НА́ДОЛО́БЕНЬ лайл., ДУНДУ́К лайл., БАРА́Н лайл., ОСЕ́Л лайл., ШЕЛЕ́ПА лайл., ГЕВА́Л діал., ДУРАНДА́С діал., ДУРБА́Н діал., ДУРБА́С діал., ДУРБИ́ЛО діал., ШТУРПА́К діал., ЛЕГЕЙДА́ діал. — Іноді просто аж кортить відкрити очі тому дурневі і показати йому, який він тяжкий ідіот (Ірина Вільде); Невже він такий недотепа, тупиця, щоб вистоювати годинами в той час, коли інші працюють (І. Цюпа). — Нечулі, обмежені тупаки. Сліпі кроти. Не вміють вони підійти до дитини! (З. Тулуб); Нетяма, нічого гаразд не розміркує своїм овечим розумом (І. Нечуй-Левицький); — У нашому повіті немає жодної порядної людини. І розумних теж немає. Якісь недоумки, кретини (П. Кочура); Мудрому наш вік ціни не знає, А всі плоди його недоум пожинає (В. Мисик); — І що ти в голову собі забрав, куди ти мостишся, куди ти лізеш, дурило! (С. Васильченко); Мотика тільки зовні здавався дурником і блазнем. Насправді ж він добре знав, що робив (П. Колесник); — Облиш, бо кину! — аж задрижав Михайлик. — Дурнило! — стиха простогнала Рокса (О. Ільченко); "Певно, інші розумніші від мене. Їм вистачить раз прочитати та й уміють. А я йолоп і туман" (Лесь Мартович); Було б не кпити з Микити, бо Микита й сам кеп (прислів'я); — Та й дурень ти який, як бачу! — На те мені він відказав, — як хочеш, то й тебе, товкачу, Я поведу на той базар (Панас Мирний); — Сова має нам царювати? .. Оте головате опудало, ота криводзьоба просторіка (І. Франко); — Бевзні! нікчемники!.. Пеньки головаті! — закричить на остатку Мирон (Панас Мирний); Коли ж доводилося побороться За любу справу з бевзем тупоумним.. — Він був мов кремінь — І перемагав (М. Рильський); Трударів, які насмілювалися критикувати начальство, Андрощук вважав бовдурами (М. Рудь); (Явдоха:) Геть, .. блазнюки, знов чортяка вас понаносила! .. (М. Кропивницький); — З університету вигнали, так він тепер хлопців туманить. — Мовчи, довбня (Григорій Тютюнник); — Ти б тільки подумала собі, порожня довбешко (В. Козаченко); — Це ти? А я думав, знову той Шульженків надолобень ходить ... (Я. Кочура); На просьби уважав не дуже: злий з сина був старий дундук (І. Котляревський); (Нартал:) Чому він їм не наступив на шиї? ото б то дякували!.. Барани! (Леся Українка); Осел ти і більше нічого. Дурень останній (М. Коцюбинський); (Омелько:) Та тут ще лист від панича. (Мартин:) Чого ж ти мовчиш? Давай мерщій, шелепа! (І. Карпенко-Карий); — Ану, гевали, з дороги. Тільки й знаєте зуби скалити та прізвиська давати (Ю. Збанацький); Старий дурандас і собі ув'язався за молодими та одчайдушними (Ю. Смолич); (Мефістофель:) Це що за збан? (Мавпій:) Який ти дурбан! Та це ж казан (переклад М. Лукаша); (Генерал:) Дурбас! Двох слів затямити не можеш! (Я. Мамонтов); Ананію на мить навіть шкода зробилося цього старого дурбила (Ю. Яновський); — Хомутовников — страхіття якесь! Просто опудало, штурпак, і більше нічого! (Олена Пчілка); — Розсудливий батько і сам би сього догадався, що дітям уже пора до школи, а такий легейда, як ти, може потішитися несподіванкою (І. Франко). — Пор. 2. божеві́льний, 3. божеві́льний.