1. Словник синонімів української мови

довго

ДАВНО́ (протягом тривалого часу), ЗВІ́КУ-ЗРО́ДУ (ЗРО́ДУ-ЗВІ́КУ) підсил., СТО ЛІТ (РО́КІВ) підсил., ДАВНІ́СІНЬКО розм.; ДО́ВГО (дотепер). — Я Кумськая зовусь Сивилла.., Давно живу на світі я! (І. Котляревський); Сіробаба став смачно закушувать, припрошуючи і льотчиків теж: — Це вам не оті спецконсерви, що сто років на складі лежали (О. Гончар); — Хочете душу узяти, зараз вам її і заручу.. — Душу! Та вона вже давнісінько моя (Г. Квітка-Основ'яненко); Добре, коли для кожної людини він (світ) є, існує, триває якщо не вічно, то довго (Є. Гуцало). — Пор. зда́вна.

ДО́ВГО (тривалий час), ЧИМА́ЛО, ЧИМА́ЛУ́ ГОДИ́НУ, ЧИМА́ЛИ́Й ЧАС, ВСЕ (УСЕ́) розм., ДОВГЕ́НЬКО розм.; ПОДО́ВГУ (щоразу). — Чогось довго нашої дівки нема, — Олена ставить на стіл вечерю, заглядає у вікно. — Таки довгенько. (М. Стельмах); Я чимало прожив на світі. Що й казати — солідний вік (Л. Дмитерко); Почали судити Кармеля і судили його чималий час (Марко Вовчок); Вже надворі сутеніло, вже й череда прибігла з поля, а гості все сиділи, балакали та попивали варенуху (І. Нечуй-Левицький); В кімнаті для приїжджих ночами подовгу горіло світло (Ю. Шовкопляс).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. довго — до́вго прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
  2. довго — Присл. до довгий 2). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. довго — Вечорами, віками, довговічно, довготривало, довгочасно, днями, задовго, мільйоноліттями, місяцями, ночами, ранками, роками, століттями, тижнями, тисячоліттями, тривало, предовго, щонайдовше, якнайдовше Фразеологічні синоніми: впродовж віку... Словник синонімів Вусика
  4. довго — наказа́ти до́вго жи́ти. 1. Умерти. — А чи знєш, брате, ось що? Брат Павлусь наказав довго жити (Г. Квітка-Основ’яненко). 2. ірон. Перестати існувати, вийти з ужитку (про щось). — Боже ж мій, Корній Іванович? А борода, а вуси?.. — Е!... Фразеологічний словник української мови
  5. довго — ДО́ВГО. Присл. до до́вгий 2; вищ. ст. до́вше. Настя довго не спала тієї ночі і гірко плакала (Л. Укр., III, 1952, 582); Ніч тяглася довго, безконечно (Коцюб., І, 1955, 366); Опанас став і довго дивився вслід своєму синові (Довж., І, 1958, 85). Словник української мови в 11 томах