довгуватий

ДОВГА́СТИЙ (у якого довжина більша за ширину), ВИ́ДОВЖЕНИЙ, ВИ́ТЯГНЕНИЙ, ВИ́ТЯГНУТИЙ, ПОДО́ВЖЕНИЙ, ДОВГУВА́ТИЙ, ПОДОВГА́СТИЙ, ПРОДОВГА́СТИЙ, ПРОДОВГУВА́ТИЙ, ЛІНІ́ЙНИЙ спец., ПОДОВЖА́СТИЙ діал.; ОВА́ЛЬНИЙ (заокруглений). Це було довгасте, вузьке, з досить широкими вікнами й низькою стелею приміщення (Г. Коцюба); Озеряни ніяк не могли уявити, як вони вмістяться в отому видовженому, але страшенно тісному чотирикутнику степу, де мало постати їхнє нове село (П. Загребельний); Спершись ліктями на зубчатий паркан, стоїть Яцуба. Обличчя аскета, витягнуте, закостеніле (О. Гончар); Подовжені тіні прибрали велетенських розмірів (Я. Качура); На її в міру повних щоках з'являлися довгуваті ямочки, що якоюсь дивною силою вабили Маркові очі (С. Чорнобривець); Сей капелюх виглядав, як обернений догори дном малий подовгастий човен (О. Маковей); Продовгаста, темна, з одним вікном, і то заслоненим фіранкою, низька.. кімната (Ірина Вільде); Посеред кімнати — продовгуватий стіл (Д. Ткач); Цибуля лінійна; В подовжастій темнуватій казармі на столах вже стояли миски з борщем (І. Нечуй-Левицький); Над письмовим столом висіли в овальних рамах потемнілі від часу портрети (З. Тулуб).

ДО́ВГИЙ (який має велику довжину), ДОВЖЕЛЕ́ЗНИЙ підсил. розм., ДОВЖЕ́ННИЙ підсил. розм., ДОВЖЕ́ЗНИЙ підсил. розм., ПРЕДО́ВГИЙ підсил. розм.; ДОВГУВА́ТИЙ, ДОВГЕ́НЬКИЙ розм. (досить або надто довгий); ДОЗЕ́МНИЙ розм., ДОДІ́ЛЬНИЙ розм., ДО П'ЯТ (АЖ СА́МИХ П'ЯТ) розм., ПО П'Я́ТИ (АЖ СА́МІ П'Я́ТИ) розм. (перев. про одяг — до самої землі). Десять довгих-предовгих скирт пшениці стояло вподовж току (І. Нечуй-Левицький); Колодязь був глибоченний, з довжелезним журавлем (Л. Дмитерко); Свити в мене катма!.. вибиратиму довженну та широку... (Г. Квітка-Основ'яненко); Він прискочив хижим бісом І сягнув довжезним списом (І. Франко); Галіфе, правда, трохи довгуваті. Але то не біда. Можна підкоротити (Григорій Тютюнник); Тонкі уста, довгенький носик і лагідні сірі очі мали наче журливий вигляд (Олена Пчілка); Борода, коси та доземна одежина вже свідчили, що не проста людина йде, а батюшка (А. Свидницький); Чого нема в мене в скрині? Шість сорочок додільних материних, тонких, наче золотом вигаптуваних, та дванадцять розхожих (Ганна Барвінок); У дворі просувається якась дивовижна фігура. Щось цибате, в довгій, аж до п'ят свитині (Г. Хоткевич).