1. Словник синонімів української мови

довершувати

ВИКО́НУВАТИ (проводити в життя певне завдання, доручення, наказ, задум і т. ін.), ЗДІ́ЙСНЮВАТИ, РЕАЛІЗУВА́ТИ, ВТІ́ЛЮВАТИ, ДОВЕ́РШУВАТИ уроч.; ВІДБУВА́ТИ (перев. обов'язки, повинності); НЕСТИ́ (перев. військову службу); ВИРОБЛЯ́ТИ (певну кількість роботи). — Док.: ви́конати, здійсни́ти, реалізува́ти, вті́лити, доверши́ти, відбу́ти, ви́робити, ви́тягти розм. ви́тягнути розм. Він чітко виконував усі накази й команди коло гармат (В. Кучер); Лишившись сама, Шаукен відчула себе повновладною господинею й почала потроху здійснювати свої таємні плани (З. Тулуб); (Огнєв:) Я пропоную реалізувати цю операцію (О. Корнійчук); Треба тільки врахувати, як практично втілити цікаві домисли Нерчина (Н. Рибак); — Де ж ти бачив, щоби хто на світі довершив якого.. діла без упертості..? (І. Франко); Ярослава покликано відбувати військову службу (П. Колесник); — Неси, Максиме, службу справно, — сказав Карагач (М. Зарудний); Записав бригадир, скільки хто за сьогодні виробив (А. Головко); Окремі бригади можуть брати такі зобов'язання, але цех такого плану не витягне (В. Собко). — Пор. 1. зді́йснювати.

ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок.: закі́нчувати, кінча́ти, скінча́ти, докі́нчувати, заве́ршувати, дове́ршувати, виве́ршувати, викі́нчувати. Він саме закінчив свої астрономічні спостереження, коли знов знявся свіжий вітер (З. Тулуб); Сими днями кінчаю друге оповідання (М. Коцюбинський); Я власне сими днями скінчила одну свою повість (Леся Українка); Пан справник, покінчивши своє діло з головою, вийшов сідати на повозку (Г. Квітка-Основ'яненко); На ранок Хмельницький докінчив розгром. Рештки шляхти відкотилися до Львова (Я. Качура); "Яструбок" (літак) мертво падав, завершивши героїчним подвигом свій переможний повітряний бій (Ю. Яновський); Щорс, незважаючи на стомленість дивізії, зразу ж рушив на Київ, щоб не дати грабіжникам довершити свою ганебну справу (О. Довженко); "Двадцятирічка" (колгосп).. вирішила вивершити хлібопоставки в серпні (Остап Вишня); — Коли сам, каже, не повершу, то синові передам (Т. Шевченко); Цієї зими пізно порішили з молотьбою (Л. Смілянський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. довершувати — дове́ршувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. довершувати — Докінчувати, доконувати, закінчувати, завершувати, доводити до краю <�до кінця>, г. викінчувати; (подвиг) здійснювати. Словник синонімів Караванського
  3. довершувати — -ую, -уєш, недок., довершити, -шу, -шиш, док., перех. 1》 Доводити що-небудь до кінця, закінчувати; завершувати. || Закінчувати вершити (у 1 знач.) що-небудь. 2》 уроч. Виконувати, здійснювати що-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. довершувати — Доконувати доконати, виконувати, виконати, повикопувати, здійснювати, здійснити, поздійснювати, кінчати, кінчити, покінчати, викінчувати, викінчити, повикінчувати, закінчувати, закінчити, позакінчувати, покінчувати, покінчити, укінчувати, укінчити... Словник чужослів Павло Штепа
  5. довершувати — див. доробляти; закінчувати Словник синонімів Вусика
  6. довершувати — Дове́ршувати, -шую, -шуєш; доверши́ти, довершу́, -верши́ш, -ша́ть Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. довершувати — ДОВЕ́РШУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОВЕРШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док., перех. 1. Доводити що-небудь до кінця, закінчувати; завершувати. Поїхав [пан Зефірин] за границю довершувати свої студії (Фр., II, 1950, 370); Ми багато славних справ довершим (Дор., Серед степу. Словник української мови в 11 томах