довірятися

ДОВІРЯ́ТИ кому (ставитися до когось із довір'ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ (ВІ́РИ), ПОКЛАДА́ТИСЯ на кого, ЗВІРЯ́ТИСЯ на кого, НАДІ́ЯТИСЯ на кого; ВВІРЯ́ТИ (УВІРЯ́ТИ) кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ (УВІРЯ́ТИСЯ), СПУСКА́ТИСЯ на кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). — Док.: дові́ритися, пойня́ти (пойми́ти заст.) ві́ру (ві́ри), покла́стися, положи́тися рідше зві́ритися, понаді́ятися, вві́рити (уві́рити), вві́ритися (уві́ритися), спусти́тися. У сім'ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); — Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); — Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); — Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); — Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); — О, на мене можете ввіряти, — одказала Надя, — в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ'яненко); (Хуса:) Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір'ю (Леся Українка).

I. ЗВІРЯ́ТИ що (не криючись, правдиво розповідати кому-небудь щось потаємне), ПОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИ, ДОВІРЯ́ТИСЯ, ЗВІРЯ́ТИСЯ в чому, ДІЛИ́ТИСЯ чим, ВИПОВІДА́ТИ розм., ПОВІДА́ТИ розм., ПОВІ́ДУВАТИ розм., ПОВІ́РЮВАТИ рідко, ЗВІ́РЮВАТИСЯ рідко, УПОВІДА́ТИ (ВПОВІДА́ТИ) рідко, УПОВІ́ДУВАТИ (ВПОВІ́ДУВАТИ) рідко. — Док.: зві́рити, пові́рити, дові́рити, дові́ритися, зві́ритися, поділи́тися, ви́повісти, пові́дати, пові́сти, упові́сти́ (впові́сти́). Йому раптом захотілося, щоб отак усе життя бачити біля себе Наталю, звіряти їй свої найпотайніші думки (В. Собко); Нестір із дружиною перемовляється, повіря свої думи (К. Гордієнко); Люба напрочуд чесно уміла зберігати таємниці, і Серьожка багато з чим їй довірявся (А. Головко); Хотілося бути з ним удвох, звірятися йому в своїх мріях, почувати до нього безмежне довір'я (О. Донченко); До Уляни приходили дівчата, приходили й молодиці, і кожна, наче зговорилися, виповідала їй свою тугу за минулим щастям.. (Д. Бедзик); Тільки раз повідала вона свою таємницю Ніні Черкашиній (А. Шиян); Жаль мені! З тобою звикла я ділитися журбою, Вповідувать думки, веселі і сумні (Леся Українка).