дубіти

ЗАВМЕ́РТИ (втратити на якийсь час здатність рухатися від сильного душевного потрясіння), ЗАМЕ́РТИ, ОБМЕ́РТИ, ОБМЕРТВІ́ТИ, ПОМЕРТВІ́ТИ, ЗАКЛЯ́КНУТИ, ЗАКЛЯ́КТИ, ЗАХОЛО́НУТИ, ЗАХОЛО́ТИ, ОХОЛО́НУТИ, ОХОЛО́ТИ, ПОХОЛОДІ́ТИ, ПОХОЛО́НУТИ, ПОХОЛО́ТИ, ЗАМЛІ́ТИ (ЗОМЛІ́ТИ), ЗАНІМІ́ТИ, ОНІМІ́ТИ, ЗАТЕ́РПНУТИ, УКЛЯ́КНУТИ (ВКЛЯ́КНУТИ), УКЛЯ́КТИ (ВКЛЯ́КТИ), ОКЛЯ́КНУТИ рідше, ЗАДУБІ́ТИ підсил., ЗАЦІПЕНІ́ТИ підсил., ЗАЛЕДЕНІ́ТИ підсил., ОСТОВПІ́ТИ підсил., ЗАКОСТЕНІ́ТИ підсил., ОКОСТЕНІ́ТИ підсил., ОДЕБЕЛІ́ТИ підсил. діал., ЗАКАМ'ЯНІ́ТИ підсил., ЗАКАМЕНІ́ТИ рідше, ОКАМ'ЯНІ́ТИ підсил., ОКАМЕНІ́ТИ підсил. рідше, СКАМ'ЯНІ́ТИ підсил., СКАМЕНІ́ТИ підсил. рідше, ЗАДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ підсил., ОДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ підсил., ЗАДЕРЕВІ́ТИ підсил. розм., ОДЕРЕВІ́ТИ підсил. розм., ЗАХОЛОДІ́ТИ розм., ЗНЕРУХО́МІТИ рідко. — Недок.: завмира́ти, замира́ти, ме́рти, обмира́ти, мертві́ти, закляка́ти, кля́кнути, холо́нути, холоді́ти, замліва́ти (зомліва́ти), німі́ти, те́рпнути, затерпа́ти, укляка́ти (вкляка́ти), окляка́ти, дубі́ти, ціпені́ти, ледені́ти, стовпі́ти, костені́ти, кам'яні́ти, камені́ти, дерев'яні́ти, дереві́ти, нерухо́міти. Він злякано підвівся і завмер від страху: прямо на нього дивились вузькуваті бісівські очі (М. Стельмах); Тільки тоді, як принесли з склепу Юхимову одіж — благенький кожушок і руді виброджені чоботи, — побачила і обмерла (А. Головко); Марта помертвіла, далі схопилась (Грицько Григоренко); Враз усі заніміли і заклякли, де хто стояв (Григорій Тютюнник); Настя немов захолола, затерпла вся та лише дивилась на Олександру здоровими, переляканими очима (М. Коцюбинський); Галецька од радощів аж нестямилась і ніби охолола (І. Нечуй-Левицький); Із спальні вийшла Федора Михайлівна і уклякла біля столу (П. Панч); Микола на мить заціпенів. Голос.. видався йому страшенно знайомим (В. Гжицький); Ми так і остовпіли з переляку. Стоїмо ми та тільки дивимось (І. Нечуй-Левицький); Вона сиділа якраз лицем до пожежі. Поперед неї у страшній нестямі закостеніла Оришка (Панас Мирний); Раптом Віталій застиг, закам'янів, задивлений кудись у море, і Тоні здалося, що він зблід, що на обличчі його відбився жах (О. Гончар); Все сталось так несподівано й швидко, що люди закаменіли (М. Коцюбинський); Схопившись, він озирнувся навкруги і од жаху окам'янів (О. Стороженко); На мить Гопко скам'янів від несподіванки (Я. Гримайло); Забуваючи все, Данило на якусь мить задерев'янів, а потім бігцем кинувся до них (М. Стельмах); Я подивився в її великі очі і з подиву задеревів на мить (Д. Павличко); Несподівано побачивши перед собою сина свого шефа, тільки на одну секунду знерухомів Самійло Овсійович (Ю. Шовкопляс).

ЗАКЛЯ́КНУТИ (про людину та частину її тіла — утратити від холоду чутливість, рухливість, гнучкість тощо), ЗАКЛЯ́КТИ, ЗАСТИ́ГНУТИ, ЗАСТИ́ГТИ, ОКЛЯ́КНУТИ, ЗАЦІПЕНІ́ТИ, ЗАДУБІ́ТИ, ЗАКОСТЕНІ́ТИ, ОКОСТЕНІ́ТИ, СКОСТЕНІ́ТИ рідше, ЗАДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ, ОДЕРЕВ'ЯНІ́ТИ, ПОТЕ́РПНУТИ, ПОТЕ́РПТИ, ЗАКОЦЮ́БНУТИ розм., ЗАКОЦЮ́БТИ розм., ОДУБІ́ТИ розм., ОДУБЕНІ́ТИ розм., ОКОЛІ́ТИ розм., ЗАЦУПІ́ТИ розм., ПОГРА́БІТИ розм., ПОГРА́БНУТИ розм., ЗАДЕРЕВІ́ТИ розм., СКАЧАНІ́ТИ діал., ОДЕРЕВІ́ТИ рідко, ОДУ́БНУТИ рідко, ОДУ́БТИ рідко, ОЦІПЕНІ́ТИ рідко. — Недок.: закляка́ти, кля́кнути, застига́ти, сти́гнути, окляка́ти, ціпені́ти, дубі́ти, костені́ти, дерев'яні́ти, коцю́бнути, колі́ти рідко дереві́ти, ду́бнути. Вона не почувала, що в неї ноги померзли на морозі, що її права рука одубла й заклякла на коромислі (І. Нечуй-Левицький); Піднімався сильний вітер і бив її дощем так у лице, що волосся на чолі перемокло, а рука, що піднімала довгу сукню, заціпеніла із студені (О. Кобилянська); Холод так діймав, що руки й ноги зовсім задубіли (М. Трублаїні); Ноги Леонідові в поганих чоботях закоцюбли, як в ополонці (О. Гончар); Третьої ночі, коли мороз розбивав стіни й пролазив у хату, Терешко зовсім одубів, лежачи біля припічка, й ледве здолав злізти на піч (Г. Епік); Руки його зовсім охолоділи і ввесь одубенів (О. Стороженко); Од холоду аж посиніє (Кузьмик), руки пограбнуть, дрижать (М. Рильський). — Пор. 1. те́рпнути.

МЕ́РЗНУТИ (МЕ́РЗТИ) (відчувати холод, гинути, страждати від холоду), ЗАМЕРЗА́ТИ, ЗМЕРЗА́ТИ, ПЕРЕСТУ́ДЖУВАТИСЯ діал.; ПРОМЕРЗА́ТИ (сильно); ПРИМЕРЗА́ТИ (злегка); ЛЕДЕНІ́ТИ, КРИ́ГНУТИ діал. (ставати холодним, як лід); ДУБІ́ТИ розм. (сильно, втрачаючи чутливість, рухливість тощо). — Док.: зме́рзнути (зме́рзти), поме́рзнути (поме́рзти), заме́рзнути (заме́рзти), перестуди́тися, проме́рзнути (проме́рзти), приме́рзнути (приме́рзти), заледені́ти, одубі́ти, оду́бнути (оду́бти), одубені́ти. Як їсть, то впріє, а як робить, то мерзне (приказка); Горобці на льоту мерзли, падали (Григорій Тютюнник); — Він нічого не тямить. Ой, горенько ж моє.. Та це ж він замерзає, коли його на сон хилить (А. Шиян); Марічка перша змерзала й пускалася бігти (М. Коцюбинський); — Відшукайте, Василечку, Зоню, бо я її ніде не бачу.. Я боюся, щоби не перестудилася в своїй легкій одежі (О. Кобилянська); Мороз стояв лютий. Жаба швидко промерзла і стала мов грудочка (О. Копиленко); Бурлак в полі примерзає (П. Чубинський); Ноги леденіють (Д. Косарик); — Що, невісточко, пануєш? Маєш три сини, як соколи, а сама в холодній хаті кригнеш? (С. Васильченко); — Частина людей дубіє в полі, а частина сидить по теплих канцеляріях (П. Панч).

ХОЛО́НУТИ (втрачаючи тепло, поступово ставати холодним, холоднішим), ОХОЛО́ДЖУВАТИСЯ, ВИХОЛО́ДЖУВАТИСЯ, ВИХОЛОНЯ́ТИ, ЧА́ХНУТИ, ПРОЧАХА́ТИ, ВИЧАХА́ТИ, СТИ́ГНУТИ, ВИСТИГА́ТИ, ЗАСТИГА́ТИ, ОСТИГА́ТИ, ПРОСТИГА́ТИ, НАСТИГА́ТИ, ПЕРЕСТИГА́ТИ, ОСТУ́ДЖУВАТИСЯ, ХОЛОДІ́ТИ, ДУБІ́ТИ (про щось зварене — втрачаючи тепло, ставати твердим); НАХОЛО́ДЖУВАТИСЯ (перев. про приміщення). — Док.: захоло́нути, охоло́нути, прохолонути (прохоло́ти), похоло́нути (похоло́ти), схоло́нути, охолоди́тися, ви́холодитися, ви́холонути, ви́чахнути (ви́чахти), зача́хнути, проча́хнути (проча́хти), засти́гнути (засти́гти), вистигти (вистигнути), остигнути (остигти), простигнути (простигти), насти́гнути (настигти), перести́гнути, остуди́тися, захолоді́ти, охолодіти, схолодні́ти, задубі́ти, нахолоди́тися, нахоло́нути. Склянка чаю холола перед ним (М. Коцюбинський); Повітря над морем охолоджується швидше, ніж вода (М. Трублаїні); Тісто то не любить, коли рипають двері й вихолоджується горниця (Ю. Яновський); (Пані Люба:) Вечеря давно чахне на столі, а до неї ніхто й не доторкнувся (С. Васильченко); — А тепер їж. І хутенько. Бо прочахне (Ю. Бедзик); Микола.. кликав (хлопців), повідомляв, що чай вистигає (Ю. Збанацький); (Крістабель:) Страва стигне (Леся Українка); Кошик пішов повільними кроками вздовж канави, де подзюркувала гаряча вода, яка тут же остигала (П. Автомонов); А ворог мертвий холодіє, Втікає криця півжива (М. Стельмах); Бараболя з юшкою задубіла в холодній печі, а Гната не було (М. Коцюбинський).