дурість

БЕЗГЛУ́ЗДЯ (поведінка, вчинки і т. ін., що суперечать здоровому глузду), НІСЕНІ́ТНИЦЯ, ДУ́РІСТЬ розм., ДУ́РОЩІ мн., розм., ДУРНИ́ЦЯ розм., ГЛУ́ПСТВО заст., ІДІОТИ́ЗМ підсил розм., ІДІО́ТСТВО рідше, БО́ЗНА-ЩО підсил. розм., КА́ЗНА-ЩО підсил. розм., ЧО́РТЗНА-ЩО підсил. фам. На її думку, їхати йому додому — це дурниця, страшенна дурниця: рік тут один зостався. Безглуздя це! І говорити про це нема чого (А. Головко); Він уперто відганяв думку, що це ж нісенітниця — шукати безвісти пропалу двадцять років тому людину саме серед цієї купки людей (Л. Смілянський); — І я теж на боці Віктора. Але він наробив зайве. Дурість, власне кажучи (П. Автомонов); Гаврюша цілком погодився з Артемом. Звичайно, пропустити таку погодку було б "неприпустиме глупство" (А. Головко); — Звичайно, це ідіотизм .., — подумав (Андрій) в ту ж мить. — Показувати перед Марією свою владу...(Ю. Бедзик); — Книжка написана зовсім не для того; .. треба вчитися арихметики, а ви казна-що витіваєте (С. Васильченко); — Соломіє! Ти чортзна-що робиш: ллєш воду в криницю, неначе в криниці води мало і без того, — сказала Маруся (І. Нечуй-Левицький). — Пор. 1. безу́мство.

БЕЗГЛУ́ЗДЯ (думки, висловлювання, слова і т. ін., позбавлені здорового глузду), НІСЕНІ́ТНИЦЯ, НО́НСЕНС книжн., ДУ́РІСТЬ розм., ДУ́РОЩІ мн., розм., ГЛУ́ПСТВО рідше, АБСУ́РД підсил., БРЕДНЯ́ (БРИДНЯ́) підсил.; АБИ́ЩО, АХІНЕ́Я підсил. розм., ДУРНИ́ЦЯ підсил. розм., ДУРНИ́ЦІ мн., підсил. розм., Є́РЕСЬ підсил. розм., БО́ЗНА-ЩО підсил. розм., КА́ЗНА-ЩО підсил. розм., ЧО́РТЗНА-ЩО підсил. фам. (звичайно із сл. говорити, верзти, вигадувати і т. ін.); АЛОГІ́ЗМ книжн. (вислів, що суперечить логіці); АБРАКАДА́БРА (безглуздий набір слів); ТАРАБА́РЩИНА розм. (слова, висловлювання і т. ін., безглузді і незрозумілі). Невже безглузде слово "жить" Страшніш безглуздя слова "вмерти" (В. Еллан-Блакитний); Юлія очевидно наговорила мамці купу нісенітниць про свого "наставника" в поезії (П. Колесник); Ви дозволили собі опублікувати статтю в журналі, в якій гіпотезу знову ж таки дозволили собі подати, як наукове відкриття. Це нонсенс (Н. Рибак); Яка непростима дурість зірвалася з його язика (Ю. Шовкопляс); Ви не могли побудувати іншої гіпотези, крім цієї дурної здогадки, що я прищеплюю людям якусь заразу, — Боже, яке глупство! (Ю. Смолич); — Ніколи і на думку не спало б, що мої наміри відносно Людмили можна і так тлумачити. Який абсурд (А. Головко); — Дурниця! — спалахнув Грицько. — Кіндрат? Отой конопатий? Та він і жонатий до того ж. Бредня! (А. Головко); Пекло і рай — бридня. Нехай собі вірять у це мачуха, Ганка. А він не вірить (Б. Харчук); (Другий відпущеник:) От і все неправда! Верзе абищо! Ти не слухай, пані. Я розкажу доладніше (Леся Українка); (Слідчий:) Перестаньте дурниці молоти. Мені вже обридли без краю оці теревені, що наукою звуться у вас (О. Левада); — Щоб так відповісти урок, — сказав Віктор Перегуда, — треба мати талант! — Єресь! — гукнула Базілевська (О. Донченко); — І-ї! бозна-що ти, Мотре, вигадуєш! Що люди скажуть? (Панас Мирний); — Не вигадуй казна-чого, хто нас зможе розлучити? — не погоджувався Тимко (Григорій Тютюнник); — Нікого не люби, — сумно обізвався Роман, — тим молодицям чортзна-що на думку приходить (І. Нечуй-Левицький); Він не втримався, щоб не відзначити свій подив, як це такий талановитий і винахідливий фізик міг написати таку абракадабру з наукової точки зору (Н. Рибак); Підпираючися тими великими іменами (Гомера, Данте, Шекспіра, Гете), мов щудлами (дибами), ми плели несосвітенну тарабарщину про літературу (І. Франко).