жалоба

СКА́РГА (висловлення незадоволення, суму з приводу неприємностей, болю, горя і т. ін.), НАРІКА́ННЯ, РЕ́МСТВО, РЕ́МСТВУВАННЯ, БІ́ДКАННЯ, ПОРІ́КУВАННЯ, ЖАЛЬ перев. мн., СТО́ГІН підсил., ЖА́ЛОБА розм., ПОГУ́ДКА розм., ПЕНЯ́ заст., ЛАМЕНТА́ЦІЯ підсил. книжн., заст., ІЄРЕМІА́ДА підсил. книжн., заст.; НИТТЯ́ розм. (набридливі скарги); ЛІТА́НІЯ (скарги, нарікання), ЛІТА́НЯ рідше. З особливою скаргою, з трепетом душевним прозвучали в устах Щасного оці слова (Ю. Збанацький); Він зроду не міг терпіти бабських нарікань і сліз (М. Стельмах); Хай кволі старчуки розводять мляві жалі (М. Зеров); Стогін покріпаченого люду не давав Сковороді спокою (П. Тичина); Легейдиха.. тужно, наче по нотах, виводить одвічну жалобу ("та куди ж ти від'їжджаєш, та на кого ж ти покидаєш?") (А. Головко); Тяжко було Галі слухати такі погудки від матері (Панас Мирний); — Значить, ніяких новин на заводі немає, і не згадує мене ніхто? — не слухаючи бабиних ламентацій, знову запитав Кирило Сидоренко (В. Собко); Візьмусь до писання.., хоч знаю, що за се буде мені від сестри літанія щодня зрана до вечора (Леся Українка).

СУМ (невеселий, важкий настрій, почуття глибокого жалю, спричинені невдачею, горем і т. ін.), СМУ́ТОК, ЖУРБА́, ПЕЧА́ЛЬ, ТУ́ГА, ЖАЛЬ, ЖА́ЛОЩІ, НУДЬГА, НУДО́ТА, МЕЛАНХО́ЛІЯ, ІПОХО́НДРІЯ книжн., ЗАЖУ́РА поет., СУХО́ТА фольк., ЖУРБО́ТА розм., МІНО́Р розм., СМУ́ТА розм., ПРИТУ́ГА розм., НУДА́ розм., ЖУР діал., ЖУРА́ діал., ОСМУ́ТА діал., ТУСК (ТУ́СОК) діал., ТУСКА́ діал.; ПРИ́СМУТОК (легкий смуток); ЖАЛО́БА, СКОРБО́ТА, СКОРБ уроч. (перев. за померлим). Часом несподівано на Соломію находила журба, находив сум.. Бідна молодиця неначе почувала заздалегідь якесь нещастя (І. Нечуй-Левицький); Чому смуток з тобою поруч Часто ходить у світлі дні? Певне, є в тебе біль і горе, Невідомі зовсім мені (В. Симоненко); Не день, не годину в журбі та печалі Прожив той співець, як в пустині (Леся Українка); Ні, вже не знати спокою! Туга пече, як змія! (М. Рильський); Самі-бо, як сльози, з нудоти тяжкої Ці думи та співи мої ізросли (І. Манжура); — Якась надто сумна ваша музика, дядьку, — вставила Печериця, заслухавшись. — Гарна, але якусь тугу і меланхолію навіває на душу... (П. Козланюк); Лія слухала мовчазна, зовсім притихла, ..зажура ввійшла в її душу і серце (Ю. Смолич); — Кому свято, а мені тільки серцю сухота! (С. Васильченко); — Я думаю, що то так тільки на якийсь час така "меланхолія чи мінор" напали (Леся Українка); Наскільки я зрозумів, він недавно пережив якусь притугу, може — сімейну драму (Н. Тихий); Візьму ж бо я лютню — і в тихій нуді Ударю по струнах в нічній самоті (А. Кримський); Спати не буду, бо маю журу (В. Стефаник); Тимоша взяла осмута (А. Малишко); Не раз находив на нього такий туск, що чорні руки кусав до крові, але терпів (Мирослав Ірчан); Щемлячий тусок погнав його в гори (М. Коцюбинський); Дорошенко з присмутком дивиться.., йому аж трохи шкода стає, що Лукія віддаляється від нього (О. Гончар); Деякий час троянівці їхали в тихій жалобі. Усі думали про те, що жив чоловік і — нема (Григорій Тютюнник); В пізній час важкої ночі, В час злигодньої години, Мати з горя і скорботи Прихилилась до одрини (Я. Щоголів); Йому тільки й залишається посміхнутись крізь скорб і запропонувати недужій бідарських ліків, ліків його батьків, дідів: — Може, тобі водички? (М. Стельмах). — Пор. безнаді́я.

ТРА́УР (глибока туга за померлим; чорний одяг, пов'язка тощо на знак скорботи), ЖАЛОБА, СКОРБОТА. Бути в траурі; І ось догорала хата, і село тупо завмерло в скорботі, мов накрите чорним крепом трауру (Ю. Бедзик); Під тополями у полі, Як панів прогнали, У жалобі побратимів Рідні поховали (М. Шпак).