жартувати

ЖАРТОМА́, ЖАРТУ́ЮЧИ, ЖА́РТОМ розм., СМІШКО́М рідше, НАРО́КОМ заст. Як шкода, що немає Марії, його вічно юної і жвавої дружини, яку він жартома звав "циганчам"! (Л. Дмитерко); Дівчата зачіпали Миколу, жартуючи, а він усе стояв похнюпившись (І. Нечуй-Левицький); Сергій в один із вечорів жартом докинув друзям веселу свою думку (Т. Масенко); Підходить до нього усе смішком, смішком, а далі як ухватить (Словник Б. Грінченка); Ти, козаче-заволока, Любиш мене ти нароком (П. Чубинський).

ЖАРТУВА́ТИ з ким і без додатка (говорити або робити що-небудь заради сміху, забави), ШУТКУВА́ТИ розм., ЧУДИ́ТИ розм. — Док.: пожартува́ти, пошуткува́ти. По обличчю сержанта не можна було вгадати, жартує він чи говорить серйозно (О. Гончар); Соломія танцювала, щебетала з усіма, жартувала (І. Нечуй-Левицький); Думали дітки — шуткує батько, але він усе далі й далі од'їжджав, немилосердно б'ючи коня (Г. Хоткевич); Ніхто краще п'яного не зіграє, як Тихін, — чудить добре вміє (К. Гордієнко).

ЗАЛИЦЯ́ТИСЯ без додатка і до кого, рідко на кого, коло кого, з ким (маючи почуття симпатії або кохання до кого-небудь, виявляти знаки уваги, зачіпати розмовою, жартами і т. ін.), ЛИЦЯ́ТИСЯ без додатка і до кого, рідко з ким, ВПАДА́ТИ (УПАДА́ТИ) за ким, біля (коло) кого, рідко до кого, ПРИПАДА́ТИ біля кого, ЖЕНИХА́ТИСЯ з ким, рідко на кого, ЗАГРАВА́ТИ до кого, з ким, ЗАЙМА́ТИ кого, ЖАРТУВА́ТИ з ким, ФЛІРТУВА́ТИ з ким, ВИ́ТИСЯ, УВИВА́ТИСЯ (ВВИВА́ТИСЯ) біля кого й за ким, ВОЛОЧИ́ТИСЯ за ким, розм., СТРІЛЯ́ТИ за ким, розм., ПІДСТРІ́ЛЮВАТИ (ПІДСТРЕ́ЛЮВАТИ) за ким, розм., БІ́ГАТИ за ким, розм., ЖИРУВА́ТИ за ким, розм., РОМАНСУВА́ТИ з ким, рідко, ЧІПЛЯ́ТИСЯ розм., ГОРНУ́ТИСЯ до кого, розм., ЛИ́ПНУТИ до кого, розм., ПРИЛИПА́ТИ до кого, розм. Усі знали, що старшина надстрокової служби Боря Смалець залицявся до Поліни (М. Зарудний); — Ще наче вчора був молодим, до дівчат лицявся... (О. Гончар); А колись же було — за нею упадав Гордій Чуприна. Не раз помічала на собі його палкі погляди (І. Цюпа); Почав я коло Наді щільніше припадати, почав їй віршовані записочки підкидати (О. Ковінька); Забув Грицько про великий посаг, який думав затягти за жінкою, годі думати про якусь незвичайну красу, — давай лицятися та женихатися з Христею (Панас Мирний); Конюх носив заміс тіткам, загравав до Онисі Безверхої, яка боялася навіть зиркнути на нього і нахиляла лице якомога нижче (Є. Гуцало); А козак дівчину та й вірненько любить, А зайнять не посміє (пісня); (Гострохвостий:) Ви думаєте, що я нечесно жартую з Оленкою? Вірте мені, я чоловік чесний (І. Нечуй-Левицький); — Павлушо, ану, лишень, признайся, за гімназистками вже підстрелюєш? (А. Головко); (Павлущенко:) Мені вже й так обридло у женихівському сословії перебувать..! Ходи до їх та тілько облизуйся, як панночка з іншими романсує! (Олена Пчілка); Сама Христя хвалилась учора, що Легейдин Карпо чіпляється (А. Головко).

НАСМІХА́ТИСЯ з кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об'єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ, КПИ́ТИ розм., КПИ́ТИСЯ розм. рідше; ВИСМІ́ЮВАТИ, ОСМІ́ЮВАТИ рідше, ОБСМІ́ЮВАТИ розм. рідше (кого, що — виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, викриваючи, критикуючи); ЗУБОСКА́ЛИТИ зневажл., СКА́ЛИТИСЯ зневажл., ГИГИ́КАТИ розм., ХИХИ́КАТИ (ХІХІ́КАТИ) розм. (насміхатися, звичайно сміючись, посміхаючись при цьому); ЖАРТУВА́ТИ, ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ПІДСМІХА́ТИСЯ (ПІДСМІ́ХУВАТИСЯ рідше), ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ПОСМІХА́ТИСЯ розм. (звичайно без зла, не в дошкульній, не в образливій формі); ІРОНІЗУВА́ТИ (тонко, приховано); ГЛУМИ́ТИСЯ, ЗНУЩА́ТИСЯ (зло, в'їдливо); ЄХИ́ДСТВУВАТИ без додатка, розм. (злісно, в'їдливо іронізувати); ПОТІША́ТИСЯ (насміхатися, розважаючись чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін.). (Ганя:) З нас усі насміхаються. Про нього кажуть "рудий Кіндрат", а про мене — "Кіндратова руда кішка" (О. Корнійчук); Хай сміються з нас, глузують — Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже (М. Рильський); — Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? — кепкує Уляна (М. Стельмах); — І я був би вельми улещений, — кпив далі підпоручик, — коли б ви.. згодились.. стати моїм ад'ютантом (Д. Бедзик); Не впору був твій плач і сміх не впору, То й кпились люди з сліз і сміху твого (І. Франко); Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали ідного коротконогого лицаря (М. Коцюбинський); Давно, давно Езоп байки писать начав, Осміював звірят, над миром глузував (Л. Боровиковський); — На кутні б розреготалися! Годі вам над чоловіком зубоскалити! — долинуло з іншого боку (П. Кочура); — Тебе, Гнате, постав на перехресті — німці нізащо не підійдуть. — А ти не скалься (Григорій Тютюнник); — Сяде на воза, як опудало, руки розвісить, — гигикав бородань. — Гляньте на цього візника (А. Хижняк); В академії студенти через ці пружки жартували з Балабухи (І. Нечуй-Левицький); З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху підсміювалися (М. Стельмах); Сам посміхається (Данило) з себе: для чого він забігає наперед? (М. Стельмах); Всю дорогу Петрик посміювався: — Ну й лікар! Людей лікує, а коня не може (Ю. Збанацький); — А Марися Іванівна завзялась будь-що переінакшити людську природу, — іронізує Артур Пилипович (О. Гончар); Масло посміховищем зробив її, глумився (А. Хижняк); — Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка — два вершка, — продовжував знущатися Маслюк (І. Багмут); — Бе-ме-ме та й годі! — зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Л. Яновська). — Пор. ви́сміяти.