желіпати

КРИЧА́ТИ (говорити, вимовляти з криком, дуже голосно розмовляти), РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ЗИ́КАТИ розм., НАДРИВА́ТИСЯ розм., НАДСА́ДЖУВАТИСЯ розм., ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) діал., ГАЛАЙКОТА́ТИ (ГАЛАЙКОТІ́ТИ) підсил. діал., ЖЕЛІПА́ТИ діал., ФУ́КАТИ діал.; ВОЛА́ТИ (щосили, перев. закликаючи допомогти, попереджуючи про щось тощо); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГАЛАСА́ТИ діал. (на все горло); ЛЕМЕНТУВА́ТИ, ЛЕМЕНТІ́ТИ (перев. від болю, страху, горя); ГРИ́МАТИ, ГРИМІ́ТИ розм. (звертатися до когось підвищеним тоном з докорами); ГА́РКАТИ розм., ГАРКОТІ́ТИ підсил. розм. (різко й уривчасто); РИ́КАТИ розм., РИЧА́ТИ розм. (звертатися до когось грубим, злим, роздратованим голосом); ЗО́ЙКАТИ, ЙО́ЙКАТИ (перев. з плачем); ПОРОЩА́ТИ (ПОРОЩИ́ТИ) розм. (швидко й голосно); ВИЩА́ТИ, ВЕРЕЩА́ТИ розм. (пронизливо, різко). — Док.: кри́кнути, закрича́ти, скрича́ти, прокрича́ти, крикону́ти підсил. зарепетува́ти, прорепетува́ти, зіпну́ти, зіпо́ну́ти підсил. зи́кнути, желіпну́ти, фу́кнути, завола́ти, загорла́ти, загорла́нити, залементува́ти, гри́мнути, га́ркнути, гаркону́ти підсил. ри́кнути, зо́йкнути, йо́йкнути, ви́снути, вере́сну́ти (вере́скну́ти). — Яке право ти маєш зо мною биться? — кричав отаман (І. Нечуй-Левицький); (Бичок (до Мартина):) Та вгамуйся, не репетуй, ходім у господу, там і гроші дам (М. Кропивницький); (Секлета:) Ах ти, харцизнику! Ти ще сміятися здумав? (Голохвостий:) Та не зіпайте так, бо всіх кожум'яцьких собак збентежите! (М. Старицький); — А цитьте ви! Слухать! — зикнув з усієї сили старшина (Б. Грінченко); П'ять-шість дужих чоловічих голосів надривалися, щоб перекричати один одного (Л. Яновська); — Соромно, батьку, — надсаджувався Грицько (З. Тулуб); Молодь, галакаючи, юрбою виходить на греблю (М. Стельмах); — Годі, хлопці, галайкати! (з газети); — Благословіть колядувати! — одно желіпає Ївга (Панас Мирний); — Ромка, куди ти дивишся! — фукає на мене панна, коли я зустрінусь очима з поглядом якогось молодого чоловіка (І. Франко); — Пильнуй! — волав хтось басом (Н. Рибак); — Стій! — дедалі більше відстаючи, горлав обозний (О. Ільченко); Клаповухий Ілько сплигує долу і щосили горланить: — Агей, баби, хто хоче закропитись!.. (Є. Гуцало); — Я, — горлопанить (Лупатий), — ваша держава!.. Я — влада!.. Годуйте, шануйте... (О. Ковінька); Ауер підняв ногу і штовхнув Пальоху на підлогу. — Не знаєш! — галасав він несамовито і товкся по своїй жертві (А. Хижняк); — Ти ж дивися! Ти ж тримайся, Павлику! — лементувала молода так, наче найбільша небезпека зараз загрожувала саме її Павлику (Є. Гуцало); — Стій! Стій, кажу! Чого цураєшся, як прокаженого? — гукнув сотник біля першого ж двору... — Такого як лякатися, боронь Боже, пане козаче... — лементіла дівчина (І. Ле); — Ти знов за своє, — гримає на Тоню батько (О. Гончар); Як лютий звір, ухопив його за піджак Федька і гаркнув: — Віддай, іроде! Не твоє!!! (Є. Кравченко); Він бився в руках і хрипло рикав огидну лайку (А. Головко); — Атайді! — ричав здатчик (Г. Хоткевич); — Ти обманюєш мене! Скажи, чого ти прийшов сюди? — раптом зойкнула вона (М. Стельмах); — Ой, а що ж там нового? — йойкнув господар. — Адже шальварок я відробив (І. Франко); — Мовчать, прескверна пащекухо, — Юнона злобно порощить (І. Котляревський); — Ти підеш мені зараз! — вищала вона тонким голосом (М. Коцюбинський); І кричить, верещить, проти діда не мовчить (Словник Б. Грінченка). — Пор. вигу́кувати.

ПЛА́КАТИ (лити сльози з горя, від болю тощо), РЮ́МАТИ розм., РЮ́МСАТИ розм., СЛИ́НИТИ зневажл., НЮ́НИТИ зневажл., НЮ́НІ РОЗПУСКА́ТИ зневажл., СКВИ́РИТИ діал., СКВИ́РИТИСЯ діал.; РИДА́ТИ, РЕВІ́ТИ розм., РЕВТИ́ розм., ВИ́ТИ розм., РОЗЛИВА́ТИСЯ розм., ЖЕЛІПА́ТИ діал. (голосно, гірко); ГОЛОСИ́ТИ, ЗАВО́ДИТИ, ТУЖИТИ (голосно, приказуючи); ПХИ́КАТИ, ПХИ́НЬКАТИ, КВИЛИ́ТИ, ХНИ́КАТИ розм., СКІ́МЛИТИ розм., СКАВУЧА́ТИ розм., СКАВУЛІ́ТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., КВИ́СНУТИ діал. (тихо, жалібно); СХЛИ́ПУВАТИ, ХЛИ́ПАТИ розм., ВІДХЛИ́ПУВАТИ розм. (з хлипанням); КУВА́КАТИ розм. (про немовлят). Отак цілісіньку нічку рюмали, і я з ними; сижу та плачу (О. Стороженко); — Ну, годі рюмсати. До моїх похоронів ще далеко... — То я з радості плачу, що очуняв ти, братику (І. Цюпа); — Вона й тепер слинить, ну й хай слинить. Подумаєш — жіночі сльози! (Ю. Збанацький); — Нюниш, — ніби радісно констатував дідок, — за мамою скучив (Н. Рибак); (Галька (крізь сльози):) Я не хочу жити у панів! (Плаче). (Савка:) Ну, Галочко, годі! Не годиться комсомолці нюні розпускати (Я. Мамонтов); — А мені? — сквирив Петрик. — Купи й мені шаблю (З. Тулуб); Тільки й мовчить (дитина), як лазить, а як на руки, — і почне сквиритись (Словник Б. Грінченка); О, не ридай, моя старенька, твій син повернеться назад! (В. Сосюра); Налякані діти починали ревіти, жінки їх гамували і витирали сльози руками (М. Коцюбинський); Настя сиділа в сінях.. і ревла, аж коса тремтіла (С. Васильченко); Вона сліз своїх не впиняла, розливалася, — хотіла, щоб він.. її розважив, стишив (Марко Вовчок); Невеличку дівчинку Маринку, що желіпала на всі хати, Христя узяла на руки, носила, шикала, дзенькала у вікно, — ніщо не помагало (Панас Мирний); Ліна підсадовила її на грушу, а тоді не хотіла знімати. І Зінка злякалася, пхикала, просилася (Ю. Мушкетик); Дитина пхинькає, зривається на крик (А. Дімаров); Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть, Під ним рано й вечір матуся квилить (Є. Гребінка); Від шуму прокидається Валя й починає хникати (В. Гжицький); Зігрівшись трохи, вже й не кричало (немовля), а тільки скімлило (О. Ільченко); Лягла (Фатьма) в холодку од сонця, гризла сирий овоч і хлипала-скавучала, як щеня (Ю. Яновський); — Лише Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! (О. Кобилянська); Малеча скиглила в темряві, й матері ніяк не могли їх ні приспати, ні забавити (А. Головко); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик (І. Вирган); Він уже виплакав свої сльози — схлипував (Г. Косинка); Мирослава хлипала голосно, втираючи рясні сльози, що котились по її лиці (І. Франко); Хлоп'ятко Простягає рученята Та кувака істихенька (І. Манжура). — Пор. 1. голоси́ти, 1. плач.