жереб

ДО́ЛЯ (хід подій, напрям життєвого шляху людини, обставини її життя), ТАЛА́Н, ЖЕ́РЕБ, ЩА́СТЯ фольк., СУДЬБА́ розм., ФОРТУ́НА розм., ПЛАНЕ́ТА розм., заст., ПЛАНИ́ДА розм., заст., УДІ́Л заст., уроч., ПАЙ заст. Ой погляну я на поле, — Поле чистеє дріма... Гей, мій латаний талане, Доле темна та німа! (І. Франко); Перед нами — брат нужденний.. Тягне жереб свій злиденний Та кляне життя своє (П. Грабовський); — Ну, батьку, на те війна. Народне діло. Тут уже кому яке щастя (О. Довженко); Невже минеш, як буревій, В судьбі моїй, в судьбі моїй? (Л. Забашта); Така, видно, фортуна чоловіку: не схотів Василько їздити на волах, а в заводі робить біля кораблів (М. Стельмах); Мені випала щаслива планета — родитися в степу (О. Ковінька); — А головувати хто буде? Чи не ти, бува, приймеш на себе цю планиду? (Ю. Збанацький); (Інгігерда:) Хлопчик бідний! Не легкий це припав тобі уділ... (І. Кочерга); Є люди — слава їх лунає звуком рогу. А мій убогий пай — незвані темні дні (переклад М. Зерова).

КІНЬ (велика свійська однокопита тварина, яку використовують для перевезення людей і вантажів), КОНЯ́КА розм., КОМО́НЬ заст.; КОНИ́СЬКО розм. (заморений, слабосилий); ШКА́ПА, ШКАПИ́НА розм., КОНИ́НА розм., КОНЯЧИ́НА розм., ПАТИ́КА зневажл., ШКІ́НЬКА діал. (перев. худий або слабосилий, заморений); ДРАБИНЯ́К розм. (худий, з випнутими ребрами); ЛОША́К (молодий); ГРОМА́К діал. (баский); СКАКУ́Н (з високими біговими якостями); ЖЕРЕБЕ́ЦЬ, ЖЕ́РЕБ рідше, О́ГИР (некастрований самець); СТА́ДНИК діал. (плідник при табуні); МЕ́РИН розм. (кастрований); ТАРПА́Н (дикий); МУСТА́НГ (здичавіла тварина в Північній Америці); ДРАБА́НТ заст. (манежний). Зупиняється кінь. Понокав Іван: — Що, вже їхати лінь? — Смикнув за вудила, пришпорив шкапину... (І. Нехода); Карпо і Лаврін купили й собі по коняці (І. Нечуй-Левицький); Комоні ржуть, почувши дим війни (І. Кочерга); Приволікся конисько, як уже не раз, сам один додому (О. Кобилянська); Сліпа Гершкова шкапа, яку все село звало "великомучениця", була така байдужа до всього, що вже й не обганялась од мух (П. Козланюк); Цей їде сліпою кониною, той їде сліпою кониною (Лесь Мартович); Парубок всміхнувся і, подивившись на конячину, іронічно спитав: — Вона ж хоч вітер повезе? (В. Винниченко); Машталір той знай своїх патик поганя (Г. Квітка-Основ'яненко); Невеличка шкінька на лихому возі привезла до шпиталю болящого (Панас Мирний); Восени лошаки вже будуть на іподромах, виборюватимуть призи у великому дербі (О. Гончар); Сівши на таратайку, запряжену парою добрих громаків, торкнув (пан) рукою пишно вбраного кучера (О. Ільченко); Не у стайні, не в загоні, А на волі стригуни, Ех, і коні, скачуть коні, Буйногриві скакуни (М. Шеремет); Коні зовсім перестали пастися, збилися всі докупи: лошата з кобилами всередині, а жеребці оточили їх щільним колом (З. Тулуб); Колись це був добрий жереб, зараз він стояв старий, сухоребрий серед двору (С. Скляренко); Зіньків огир пролопотів галопом із двору (В. Кучер); — Ще за моєї пам'яті сайгаки, тарпани в степах водились (О. Гончар); Мустанги зграйно Пасуться між саван (М. Рильський).