житель

ГРОМАДЯ́НИН (особа, яка належить до постійного населення якої-небудь держави і має відповідні права та обов'язки), ОБИВА́ТЕЛЬ заст.; ПІДДА́НИЙ, ПІДДА́НЕЦЬ заст. (особа, що перебуває в підданстві певної держави). — Для мене.. в першу чергу ти — громадянин, свідомий українець (А. Головко); Безумна.. думка стрілила йому в голову, певно, що не гідна поважного обивателя (І. Франко); — Ще як була Польща, то тут все були польські піддані, і польський король подарував гетьманові Ксаверієві Браницькому оцю усю Білоцерківщину й Богуславщину (І. Нечуй-Левицький); (Публій:) Се справді товариство не найліпше для вірного підданця Риму (Леся Українка). — Пор. жи́тель.

ЖИ́ТЕЛЬ (той, хто живе у певній країні, населеному пункті тощо), МЕ́ШКАНЕЦЬ, ЖИТЕ́ЦЬ розм., ПОЖИЛЕ́ЦЬ розм., ЖИЛЕ́ЦЬ рідше, ОБИВА́ТЕЛЬ заст., НАСЕ́ЛЬНИК рідко. — Хто я такий? Місцевий житель (А. Шиян); Я мешканець міста, де барвами пишно неонове сяйво вогнів розцвіло (Д. Луценко); Житці виходили подивитися, хто там так на живіт репетує (Панас Мирний); По деяких місцях навесні місцеві пожильці виїздять човнами на морські коси (Остап Вишня); В Кишиневі на сто тисяч жильців тоді не було ні одної газети (І. Нечуй-Левицький); На тротуарах мирні обивателі розступаються, дають мені дорогу (П. Колесник); Ухвалює (Еней) вийти І роздивитись кругом,.. хто тут насельником — звір чи людина (М. Зеров). — Пор. 1. громадя́нин.

НАСЕ́ЛЕННЯ збірн. (люди, що живуть у якомусь одному населеному пункті, місцевості, країні тощо), ЛЮ́ДНІСТЬ, ЖИ́ТЕЛІ мн., МЕ́ШКАНЦІ мн., рідше (ті, хто живе в якомусь населеному пункті, якійсь місцевості); НАРОДОНАСЕ́ЛЕННЯ книжн. (населення певної країни або всієї земної кулі). Пізньої осені пройшла чутка, що всю прифронтову смугу очищатимуть від населення (О. Гончар); Цього дня мало бути велике свято для жителів острова (М. Трублаїні); Демографія займається проблемами народонаселення.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. житель — Коли ставити слово житель, а коли – мешканець? Іменник житель означає “той, хто взагалі десь живе”. Наприклад: “На березі бухти товпилися жителі Севастополя” (Василь Кучер), “Килигея вже ждали кілька місцевих жителів” (Олесь Гончар). «Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
  2. житель — жи́тель іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. житель — Бережак (прибережний житель), бережан (т.с.), біженець, верховинець, гірняк, горець, городянин, городянич, горянин, житець, лісовик, мешканець, мирянин, міщанин, передміщанець (житель передмістя), переселенець, поселенець, постоялець, селянин, селюк... Словник синонімів Вусика
  4. житель — ЖИТЕЛЬ, -ля, ор. -лем, МЕШКАНЕЦЬ, -нця. Вживаються паралельно, але мешканець до того ще й той, хто проживає в якомусь приміщенні, а також про тварин, птахів тощо. Літературне слововживання
  5. житель — Житець, жилець; (корінний) АБОРИГЕН; (будинку) мешканець, пожилець, п! КВАРТИРАНТ; (береговий) бережанин; (передмістя) передміщух; (степу) степовик; (гір) горянин. Словник синонімів Караванського
  6. житель — [житеил'] -л'а, ор. -леим, м. (на) -леив'і/ -л'у, мн. -л'і, -л'іў Орфоепічний словник української мови
  7. житель — -я, ч. Той, хто взагалі десь живе. Великий тлумачний словник сучасної мови
  8. житель — див. жилець Словник чужослів Павло Штепа
  9. житель — ЖИ́ТЕЛЬ, я, ч. Той, хто взагалі десь живе. На березі бухти вже товпилися жителі Севастополя (Кучер, Чорноморці, 1956, 20); Килигея вже ждали кілька місцевих жителів (Гончар, Таврія.., 1957, 337). Словник української мови в 11 томах