завалити

ЗАВА́ЛЮВАТИ (кидаючи, засипати, покривати кого-, що-небудь чимсь), ЗАКИДА́ТИ, ЗАГОРТА́ТИ, ПРИВА́ЛЮВАТИ, ПРИГОРТА́ТИ, ЗАХАРА́ЩУВАТИ (сміттям, мотлохом); ЗАГРОМА́ДЖУВАТИ розм. (чимось великим, громіздким); ЗАСИПА́ТИ, ЗАБИВА́ТИ (снігом шлях і т. ін). — Док.: завали́ти, заки́дати, загорну́ти, привали́ти, пригорну́ти, захара́стити, загрома́дити, заси́пати, заби́ти. — Завалювали (фашисти) виходи, викурювати нас намагались, навіть отруйні гази пускали. Та тільки катакомби несходимі, всіх виходів не завалиш, а всіх партизанів не переб'єш (Ю. Збанацький); Пожар тілько змів хлівець та й годі, — далі не дали йому розійтися, — залили водою, закидали землею (Панас Мирний); Сніг наче ждав, коли загорнуть яму, і навскісно почав падати на землю (М. Стельмах); Дубовик кинув у яму під дуб пляшку з документом, швидко пригорнув її землею (Г. Епік); На возах, крім боєприпасів, ще чимало місця захаращувало й особисте майно бійців та офіцерів роти (О. Гончар); Багато речей загромаджувало собою кімнату (А. Шиян); Білою порошею пролітає над землею вихряна зима, засипає снігом поля, села, замітає шляхи (І. Цюпа).

НАВАНТА́ЖИТИ кого, чим, що на кого, розм. (доручити кому-небудь якусь роботу, виконання якихось обов'язків і т. ін.), НАВ'Ю́ЧИТИ що на кого, підсил. розм.; ЗАВАНТА́ЖИТИ кого чим (забезпечити когось роботою в належному або надмірному обсязі); НАВАЛИ́ТИ що на кого, підсил. розм., ЗАВАЛИ́ТИ кого чим, підсил. розм., перев. із сл. робота (дати комусь багато завдань, доручень, примусити виконувати щось обтяжливе). — Недок.: наванта́жувати, нав'ю́чувати, заванта́жувати, нава́лювати, зава́лювати. — Забув вам сказати, що мене, як молодого, навантажили всією тяжкою роботою (Ю. Яновський); О. І. Білецького нерідко завантажували укладанням різних хрестоматій з історії світової літератури, світового та українського театру (Ю. Мартич); (Наталя:) У мене до вас маленька справа. (Ярчук:) Наваліть на мене хоч цілу гору... (І. Микитенко); Нас завалили роботою: треба було будувати гуртожиток, їдальню, пекарню (А. Хорунжий). — Пор. 1. доруча́ти.

ПРОВАЛИ́ТИ (незадовільно оцінити перев. на екзамені), ЗАВАЛИ́ТИ розм., ЗАСИ́ПАТИ розм., ЗАРІ́ЗАТИ розм., ЗРІ́ЗАТИ розм. — Недок.: прова́лювати рідко зава́лювати рідко рі́зати рідко. — Провалили картину, Сев? — сміюся я. — Іще й як провалили. З музикою й барабанами, — регочеться мій друг (Ю. Яновський); При одній лише думці про те, що донька могла б не пройти по конкурсу, що якісь там інститутські книгогризи могли б завалити її при вступі, майора кидало в лють (О. Гончар); (Середа:) Він її засипле перед Ярошем (І. Микитенко); — З підручника української літератури я читаю лише біографії письменників.. — Заріже він (учитель) тебе на іспитах, — з жалем промовив Микола (П. Автомонов); О, це був справжній герць! Що більше намагався Сокіл "зрізати", то краще і пристойніше відповідала Ольга (Я. Качура).

РУЙНУВА́ТИ (ударами, поштовхами, струсом і т. ін. примушувати що-небудь розпадатися), РОЗВА́ЛЮВАТИ, РОЗБИВА́ТИ, НИ́ЩИТИ, ЗНИ́ЩУВАТИ, ВАЛИ́ТИ, ЗАВА́ЛЮВАТИ, ЛАМА́ТИ, ПЛЮНДРУВА́ТИ, ТРОЩИ́ТИ, РОЗОРЯ́ТИ, РОЗТРО́ЩУВАТИ, ГРОМИ́ТИ, ВИСА́ДЖУВАТИ, РОЗВЕРТА́ТИ, РОЗЛА́МУВАТИ, РОЗРУЙНО́ВУВАТИ, РОЗГРО́МЛЮВАТИ, ЗВА́ЛЮВАТИ рідко, ЗБУ́РЮВАТИ розм., ЛОМИ́ТИ розм.; РОЗНО́СИТИ розм. (водою); РОЗДО́ВБУВАТИ розм. (бомбами, снарядами тощо); РОЗПИРА́ТИ розм. (із середини). — Док.: зруйнува́ти, поруйнува́ти, розвали́ти, розби́ти, зни́щити, завали́ти, повали́ти, злама́ти, полама́ти, сплюндрува́ти, строщити, потрощи́ти, розори́ти, розтрощи́ти, розгроми́ти, ви́садити, розверну́ти, розлама́ти, розруйнува́ти, звали́ти, поваля́ти рідко збу́рити, зломи́ти, рознести́, роздовба́ти, розпе́рти. І розказують, і плачуть, Як Січ руйнували, Як москалі срібло, злото І свічі забрали у Покрові (Т. Шевченко); Він веде військо на місто, розвалює високі стіни (І. Нечуй-Левицький); Усі розбивали, грабували і палили (ґуральню) (М. Коцюбинський); З ревом летить течія і котить каміння коритом, Валить і нищить усе, що їй заступає дорогу (М. Зеров); Повстанці попалили палаци й оселі польських магнатів і знищили до останку усе їх добро (І. Нечуй-Левицький); Замахнувся і вдарив у комин прикладом, — завалив комин на капость (А. Головко); Килині якийсь нічний прийда повалив стіну (Є. Гуцало); Гай, гай! Море грай, Реви, скелі ламай (Т. Шевченко); — Злякався (пан), думав, що Прокіп пішов набирати товариство, щоб сплюндрувати замчище (Панас Мирний); Дот і дзот трощили на шматки (М. Гірник); Як йому в цю мить хотілось понищити, потрощити тут все (О. Гончар); На другий день, пригнавши трактори, таки розтрощили її (церкву), розламали (О. Гончар); Завойовники розоряли храми, палаци (з підручника); Ігуменя виголошувала прокляття на голови бунтівників, що палять і громлять маєтки та хутори (А. Шиян); Фашисти почали палити й висаджувати Хрещатик (Ю. Яновський); Яри сповнилися водою, що клекотіла, розмивала городи, розвертала греблі, вивертала дерева (К. Гордієнко); А тим часом стародавню Січ розруйнували (Т. Шевченко); Розгромивши (панський) дім, опришки взяли на топірці пораненого товариша й відійшли в ліс (В. Гжицький); — Армії звалюють твердині, руйнують замки, башти та стіни (І. Нечуй-Левицький); Стучи! Стучи!.. Ломи, січи Каміння, злото добувай (М. Чернявський); Септимій узяв місто ... звелів збурити мури (П. Загребельний); Вода за коротку ніч рознесла греблю та гідростанцію (Г. Коцюба); — Немало нам вуликів (під час війни) бандити роздовбали (М. Стельмах); Як же почула скотина кров, як заревуть, як двинуть лавою — батечки, розперли й загони (О. Стороженко). — Пор. спусто́шувати.