загомоніти
ЗАГОВОРИ́ТИ (почати розмову, звертаючись до когось), ЗАБАЛА́КАТИ розм., ЗАГОМОНІ́ТИ розм., ЗАМО́ВИТИ заст. рідко; ОБІЗВА́ТИСЯ, ОКЛИ́КНУТИСЯ розм. (звернутися з розмовою, запитанням і т. ін.). — Недок.: загово́рювати, забала́кувати, замовля́ти, обзива́тися, оклика́тися. Князь Костянтин заговорював до Єремії, але молодий хлопець, обізвавшись до його одним словом і то з неохотою, знов мовчав (І. Нечуй-Левицький); — Ходім! ходім! — замовлять усі разом та й підуть (до Чіпки) (Панас Мирний); От люди вироїлися з церкви, ідуть, гудуть, інші до його обзиваються, питають, чого він такий смутний (Марко Вовчок); Схаменувся (Палінур). І до Нептуна окликнувся: "А що ти робиш, пан Нептун!" (І. Котляревський).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- загомоніти — загомоні́ти дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- загомоніти — -ню, -ниш, док., розм. 1》 Почати гомоніти, заговорити тихо, приглушено (зазвичай про кількох чи багатьох людей). || Заговорити, звертаючись до кого-небудь. || Зазвучати в розмові (зазвичай про голос). 2》 перен. Почати утворювати безладні звуки; зашуміти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- загомоніти — ЗАГОМОНІ́ТИ, ню́, ни́ш, док., розм. 1. Почати гомоніти, заговорити тихо, приглушено (звичайно про кількох або багатьох людей). Тим часом в народі пішла чутка про волю.. Народ загомонів по ярмарках і розвозив гомін по селах (Н.-Лев. Словник української мови в 11 томах
- загомоніти — Загомоніти, -ню, -ниш гл. Заговорить. Ой цюкнув раз перший — вона зашуміла, ой цюкнув раз другий, та й загомоніла. Чуб. V. 710. А ні поспитати, а ні загомоніти до неї. МВ. ІІ. 98. Словник української мови Грінченка