засвічувати

ЗАСВІ́ЧУВАТИ (запалювати що-небудь, щоб викликати світіння), СВІТИ́ТИ, ЗАПА́ЛЮВАТИ, ЗАСВІ́ТЛЮВАТИ рідше, РОЗСВІ́ЧУВАТИ розм. — Док.: засвіти́ти, запали́ти, розсвіти́ти. Нарешті вона засвічує каганчик, тремтячою рукою ставить на припічок (Григорій Тютюнник); В неділю або в свято Роман світив свічки, засвічував лампадку (І. Нечуй-Левицький); Калина запалювала лампу, перевіряла синові зошити (В. Козаченко); По Волзі, засвітлюючи білі та червоні ліхтарі сигналів, пробирався старий бакенщик (О. Ільченко); (Адам:) Прошу вас, дуже прошу, не розсвічуйте світла... боюсь... (Мирослав Ірчан).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

засвічувати — I -ую, -уєш, недок., засвітити, -ічу, -ітиш, док. 1》 перех. і рідко без додатка. Запалювати що-небудь для освітлення, викликати свічення чогось. 2》 тільки док., неперех. Почати випромінювати або відбивати світло. Засвітити волосом заст. Великий тлумачний словник сучасної мови
засвічувати — засві́чувати 1 дієслово недоконаного виду запалювати засві́чувати 2 дієслово недоконаного виду псувати фотоматеріал Орфографічний словник української мови
засвічувати — Засві́чувати, -чую, -чуєш, -чує Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
засвічувати — ЗАСВІ́ЧУВАТИ¹, ую, уєш, недок., ЗАСВІТИ́ТИ, ічу́, і́тиш, док. 1. перех. і рідко без додатка. Запалювати що-небудь для освітлення, викликати свічення чогось. Уночі засвічують світло у сховах (Л. Укр., III, 1952, 728); Спостерігачі.. Словник української мови в 11 томах
засвічувати — Засвічувати, -чую, -єш сов. в. засвіти́ти, -чу́, -тиш, гл. 1) Зажигать, зажечь. Шевч. 257. Засвічу я свічку, перебреду річку до моєї миленької хоть на одну нічку. Мет. 113. 2) Только сов. в. Засвѣтить, засіять. Колись і в наше віконце засвітить сонце. Словник української мови Грінченка