заспокоїти

ЗАДОВОЛЬНЯ́ТИ (виконувати чиї-небудь вимоги, бажання, претензії і т. ін.), УДОВОЛЬНЯ́ТИ (ВДОВОЛЬНЯ́ТИ), УВО́ЛЮВАТИ (ВВО́ЛЮВАТИ), УВОЛЯ́ТИ (ВВОЛЯ́ТИ), УДОВОЛЯ́ТИ (ВДОВОЛЯ́ТИ) заст., УКОНТЕНТО́ВУВАТИ (ВКОНТЕНТО́ВУВАТИ) заст., ЗАСПОКО́ЮВАТИ рідко; УБЛАГОТВОРЯ́ТИ (ВБЛАГОТВОРЯ́ТИ) заст., розм. (повністю); УБЛАЖА́ТИ розм. (догоджаючи). — Док.: задовольни́ти, удовольни́ти (вдовольни́ти), удоволи́ти (вдоволи́ти), уконтентува́ти (вконтентува́ти), заспоко́їти, ублаготвори́ти (вблаготвори́ти), ублажи́ти. Юнкерам, щоправда, не зовсім ясно уявлявся його новий закон, що одразу задовольняв би всіх: і багате козацтво, і маси одягнутих в червоноармійські шинелі селян, і власників величезних маєтків, що відсиджувались зараз у Криму... (О. Гончар); Не те мене тривожить, що я так мало написав, а те, що написане не вдовольняє мене (М. Коцюбинський); Його розмова, мабуть, не дуже вдоволяла слухачів (І. Нечуй-Левицький); — Нехай же так буде, як швець каже: перемалюю, щоб і його уконтентувати (Г. Квітка-Основ'яненко); При помочі мови чоловік заспокоює потреби свого чуття і розуму, своєї пам'яті і своєї фантазії (І. Франко); Хіба Яремченко не має більше діла, як Григорівку ублаготворяти (Д. Бедзик).

ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ (ВТІ́ШИТИ), УТИХОМИ́РИТИ (ВТИХОМИ́РИТИ) рідше, ПОТІ́ШИТИ рідше, УГАМУВА́ТИ (ВГАМУВА́ТИ), СТІ́ШИТИ розм., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ) розм., УГОМОНИ́ТИ (ВГОМОНИ́ТИ) розм., ПОГАМУВА́ТИ розм., УСПОКО́ЇТИ (ВСПОКО́ЇТИ) заст., УПОКО́ЇТИ (ВПОКО́ЇТИ) заст.; ПРИГАМУВА́ТИ (трохи, на якийсь час); ПІДБАДЬО́РИТИ, УГОВОРИ́ТИ (ВГОВОРИ́ТИ), УМО́ВИТИ (ВМО́ВИТИ), РОЗРА́ДИТИ, РОЗРА́ЯТИ (словом і т. ін.); РОЗДІЛИ́ТИ (перев. у спол. із сл. горе). — Недок.: заспоко́ювати, утіша́ти (втіша́ти), утихоми́рювати (втихоми́рювати) рідше ті́шити, потіша́ти, гамува́ти, угамо́вувати (вгамо́вувати), уго́втувати (вго́втувати), угомоня́ти (вгомоня́ти), угомо́нювати (вгомо́нювати), погамо́вувати рідко успоко́ювати (вспоко́ювати), упоко́ювати (впоко́ювати), пригамо́вувати, підбадьо́рювати, угово́рювати (вгово́рювати), уговоря́ти (вговоря́ти), умовля́ти (вмовля́ти), розра́джувати, розра́ювати, розділя́ти. І довго-довго їй довелося воркувати, щоб заспокоїти розлюченого Демида (М. Стельмах); Рузя як уміла втішала дівчину. Але як тут утішити, коли в неї самої стискалось від страху серце? (О. Донченко); Іваниха все плакала, припавши синові на плече, дедалі однак тихі синові речі немов її трохи вгамували (Леся Українка); Стішив мене цей лист (Леся Українка); Порицька так стурбувалась, аж обличчя плямистою краскою вкрилось. Ольга погамувала її рукою (Леся Українка); Отой твердий, здоровий сон дівчини почав звільна вспокоювати й паню Олімпію (І. Франко); Часом і при достатках лихо: як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять (Панас Мирний); Ніхто її не втішав, не розраював (П. Загребельний). — Пор. 1. охоло́джувати.

ОХОЛО́ДЖУВАТИ (послабляти чий-небудь запал, заспокоювати), ХОЛОДИ́ТИ, ОСТУ́ДЖУВАТИ, РОЗХОЛО́ДЖУВАТИ (гасити яке-небудь почуття, бажання щось робити і т. ін.); ВИТВЕРЕ́ЖУВАТИ, ПРОТВЕРЕ́ЖУВАТИ, ТВЕРЕЗИ́ТИ, ОТВЕРЕ́ЖУВАТИ (повертати здатність тверезо мислити, спокійно сприймати що-небудь). — Док.: охолоди́ти, остуди́ти, розхолоди́ти, ви́тверезити, протверези́ти, отвере́зити. Плахоття поривався сперечатися, заперечувати, хоч дивний настрій редактора охолоджував його запал (С. Журахович); — Гарячковитих ми будемо остуджувати (О. Гончар); Павлов.. заспокоїв усіх, кажучи, що не годиться розхолоджувати митця перед виставою (Ю. Яновський); Колись будеш сама з себе сміятися; так дуже витверезить тебе само життя, та поки що я хочу тебе власною рукою з тих високостей звести назад до землі (О. Кобилянська); — Ну й терпуг ти, Наталко! Пиляєш і пиляєш. Замовчи! — з усіх сил гаркнув він.. Цей вигук протверезив її (А. Хижняк); Нічна стрілянина тверезила декого з обдуреної молоді (І. Ле); Оклики похвали отверезили його трохи (І. Франко). — Пор. 1. заспоко́їти.