засудження

О́СУД (вияв негативного, несхвального ставлення до кого-, чого-небудь), ОСУ́ДЖЕННЯ, ЗАСУ́ДЖЕННЯ, НЕСХВА́ЛЕННЯ, ОГУ́ДА, ГА́НА, ПРОКЛЯ́ТТЯ підсил., ОСТРАКІ́ЗМ підсил. книжн., РОЗЦІ́НКА заст. То був гнів справедливості, правоти, презирства до дезертира й осуд тих, що мимоволі звільняли його від кари (Ю. Мушкетик); Оксен батькове женихання розцінював хоч і не зовсім доброзичливо, проте і без особливого осудження. Він розумів, що одному старому буде жити важко (Григорій Тютюнник); Брат прислухався до всього уважно, але не виявляв ні схвалення, ні огуди (В. Козаченко); Ох, мужу мій перший, та добрий, Ти ж у мене перший був: Ти ж мене не збив, не злаяв, до гани не дав (П. Чубинський); Батьки ще наші не забули, З прокляттям згадують не раз Полків денікінських розгули На Україні в давній час (М. Нагнибіда); Він не боявся остракізму з боку салонних дам (О. Гончар). — Пор. до́кі́р.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. засудження — засу́дження іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. засудження — -я, с. 1》 Визнання вини обвинуваченого і винесення йому вироку. 2》 Висловлення невдоволення чиїми-небудь вчинками, діями і т. ін.; осуд кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. засудження — Засу́дження, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. засудження — ЗАСУ́ДЖЕННЯ, я, с. 1. Визнання вини обвинуваченого і винесення йому вироку. Судовий розгляд і засудження злочинця є не тільки попередження для морально нестійких людей; він.. вчить громадян ясніше розуміти шкоду державі і суспільству (Рад. суд. 1951, 52). Словник української мови в 11 томах