заходити

ВБІГА́ТИ (УБІГА́ТИ) (біжучи, проникати в межі чого-небудь), ЗАБІГА́ТИ, ВЛІТА́ТИ розм. — Док.: вбі́гти (убі́гти), забі́гти, влеті́ти, вшеле́патися (ушеле́патися) фам. Уляна вбігає в кам'яницю (М. Стельмах); Знадвору доноситься крик і незабаром убігають у хату Явдоха й Галя (Панас Мирний); До хати забігли Гнатів хлопчик Тарас із моїм Олексою (І. Муратов); На грюкіт негайно ж влітають до кімнати обидві жінки (Ю. Яновський). — Пор. 1. захо́дити.

ВІДВІ́ДУВАТИ кого (бувати де-небудь, у когось, заходити до когось, куди-небудь, наносити візит), ПРОВІ́ДУВАТИ, НАВІ́ДУВАТИ, ПРИХО́ДИТИ до кого, БУВА́ТИ в кого, де, ХОДИ́ТИ, НАВІЩА́ТИ розм., ВІЗИТУВА́ТИ заст.; Ї́ЗДИТИ до кого, ПРИЇЖДЖА́ТИ до кого (використовуючи транспорт); УЧАЩА́ТИ (бувати часто). — Док.: відві́дати, прові́дати, завіта́ти, наві́дати, прийти́, побува́ти, побу́ти, навісти́ти, приї́хати, уна́дитися, зана́дитися (занадто часто). У складі делегацій він (П. Тичина) відвідує Болгарію, Польщу, Англію (з посібника); Опріч дівчат, приходили провідувати Оксану й жінки, і молодиці, бо Оксану усім селом любили (Г. Квітка-Основ'яненко); Мандруючи широкими степами України, я завітав у село Олександрівку (Є. Кравченко); Він (приятель).. був хворий, і я навідувала його (Леся Українка); Досі він, здається, ще ні разу не приходив до її сина (О. Гончар); Поселившись на кілька тижнів у Львові, я часто бував у Франка (В. Самійленко); Сусід до сусіда ходив рідко, хіба що зимою (Григорій Тютюнник); — Я навіщатиму вас, коли буде змога (А. Шиян); Пані Штейнмільх їздила візитувати знайомих (Л. Яновська); Його (генерала) проводили всі гуртом. — Частіше приїжджайте до нас, — запросив Сидорчук (С. Журахович). — Пор. гостюва́ти, 1. захо́дити, наві́датися.

ВХО́ДИТИ (УХО́ДИТИ), ВВІХО́ДИТИ (УВІХО́ДИТИ) (ідучи, проникати в межі чого-небудь), ЗАХО́ДИТИ, ВСТУПА́ТИ (УСТУПА́ТИ), ПЕРЕСТУПА́ТИ ПОРІ́Г, СТУПА́ТИ розм., ЗАСТУПА́ТИ розм.; ВПЛИВА́ТИ (УПЛИВА́ТИ) (плавно, повільно); ВВА́ЛЮВАТИСЯ (УВА́ЛЮВАТИСЯ), ВВА́ЛЮВАТИ розм. (важкою ходою, незграбно); ВДИРА́ТИСЯ (УДИРА́ТИСЯ), ВРИВА́ТИСЯ (УРИВА́ТИСЯ) (швидко, з шумом або силоміць); ПРОСО́ВУВАТИСЯ, ПРОСУВА́ТИСЯ, ВПИХА́ТИСЯ (УПИХА́ТИСЯ) розм. (протискуючись між кимсь). — Док.: ввійти́ (увійти́), зайти́, вступи́ти (уступи́ти), переступи́ти порі́г, ступи́ти, заступи́ти, впливти́ (упливти́), ввали́тися (ували́тися), ввали́ти, вде́ртися (уде́ртися), урва́тися, ввірва́тися (увірва́тися), вти́ритися (ути́ритися) фам. просу́нутися, впхну́тися (увіпхну́тися) (упхну́тися), впха́тися (увіпха́тися) (упха́тися). Погиба входить до майстерні (М. Стельмах); Увіходжу в сіни — справді чутно бучу.. Уходжу в хату.. Буча зразу стихла (Панас Мирний); Чаювати Купріян любив сам у своєму кабінеті, куди не мав права ніхто заходити (Григорій Тютюнник); Одкриваються сіни й видко, як у них вступає знадвору Публій (Леся Українка); Уступаю у другу світлицю — за столом сидить молодиця (Марко Вовчок); Бояри, городські старці, мужі ліпші й нарочиті, статечно впливали в церкву (П. Загребельний); Ось і лізе Черевань, сопучи, через поріг. Уваливсь у хату (П. Куліш); Крізь раптом відчинені двері до кімнати вдерлося четверо людей (О. Досвітній); До спальні вривається заплаканий Ігор (В. Кучер); У двері просовується якась дивовижна фігура (Г. Хоткевич).

ЗАБИРА́ТИСЯ (заходити, заїжджати куди-небудь далеко), ЗАПУСКА́ТИСЯ діал. — Док.: забра́тися, запусти́тися, опини́тися. Три дні блукали хлопці по безвихідних дебрях, по найпущих лісах. Забиралися іноді в таке, що не сподівалися й вилізти (Г. Хоткевич); Близько лісу треба йти гриби збирати, в ліс далеко запускатися лячно (С. Ковалів). — Пор. 1. заблука́ти, 2. захо́дити.

ЗАХО́ДИТИ (приходити куди-небудь, до кого-небудь ненадовго, мимохідь), ЗАБІГА́ТИ розм., ЗАВЕРТА́ТИ розм., ЗАСКА́КУВАТИ розм., ЗАЛІТА́ТИ розм., ЗАНИ́КУВАТИ діал. — Док.: зайти́, забі́гти, заверну́ти, заско́чити, залеті́ти, зани́кнути. День у день, вечір у вечір заходить він до своїх родичів; з тобою поговорить, дітей приголубить; хоч на годинку забіжить і твою душу наче сонцем освітить (П. Куліш); В поміщицьких садибах, куди Юрій завертав, щоб погодувати коня,.. господарів уже не заставав (П. Кочура); Після монастиря медвинці з тиждень прожили в тривожних нахололих лісах, зрідка по ночах заскакуючи в село (М. Стельмах); — Нікого тут нема?.. — Зараз — ані лялечки! Але, буває, червоні козаки залітають на хутір: то поїсти, то вівса.. для коней взяти (М. Стельмах). — Пор. вбіга́ти, 1. відві́дувати, наві́датися.

ЗАХО́ДИТИ (іти кудись далеко, за якусь межу або, йдучи, потрапляти далеко, не туди, куди слід), ЗАБРІДА́ТИ (ЗАБРО́ДИТИ) розм., ЗАВІ́ЮВАТИСЯ фам. — Док.: зайти́, забрести́, заві́ятися. З нудьги із двору погуляти Якось, задумавшись, пішла (генеральша), Та аж за царину зайшла (Т. Шевченко); — Була я у гаях і забрела дуже далеко (Марко Вовчок); Похитав (Максим) чомусь сумовито головою і чомусь подумав, що добре було б кудись завіятись (Н. Рибак). — Пор. 2. забира́тися.

ЗАХО́ДИТИ (про небесні світила — спускатися за лінію обрію), ЗАКО́ЧУВАТИСЯ, СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ, ПА́ДАТИ, ХОВА́ТИСЯ, ЗАПАДА́ТИ розм. — Док.: зайти́, закоти́тися, сі́сти, осі́сти, схова́тися, запа́сти. Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить (Т. Шевченко); Сидів він суворий і тихий, дивився на сонце, що закочувалось за дахи боярських будинків (С. Скляренко); Тихе сонце сідає над рудими черепичними дахами низьких будиночків, заллявши вулицю й засмучені клени сумирним світлом (Є. Гуцало); За морем сонце осіда, Затьмарене, руде (М. Нагнибіда); І хочеться знати, куди падає сонце, кортить дійти рівним степом до краю землі (Ю. Яновський); За гори вже сонце ховалось (М. Рильський); Сонце западало, у повітрі робилося свіжіше; роса виступала на траві, де пройшла вечірня тінь (Панас Мирний).

НАВІ́ДАТИСЯ до кого, куди (прийти, прибути до когось або кудись на короткий час або в черговий раз після певної перерви), НАВЕРНУ́ТИСЯ куди, розм., НАВЕРНУ́ТИ куди, розм., ЗАГЛЯ́НУТИ розм., ЗАЗИРНУ́ТИ розм., НАГЛЯ́НУТИ куди, розм., НАЗИРНУ́ТИ розм. — Недок.: наві́дуватися, наверта́тися, наверта́ти, загляда́ти, зазира́ти, нагляда́ти рідко. Семен частенько навідувався на пошту, розпитував, чи немає до нього листа з столиці (М. Коцюбинський); Орли й яструби покинули свої гнізда й наверталися лиш рідко сюди (О. Кобилянська); Загнибіда хіба обідати та на ніч наверне додому, а то все на базарі, у крамниці (Панас Мирний); Школа двокласова, гарна, з начальства ніхто не заглядає (С. Васильченко); Про одне я мрію нині — Коли буду на Вкраїні, Зазирнути в те село (Л. Первомайський); Тільки оце прийшов Скиба на зміну.. Наглянув до молотарки (А. Головко); Чому не провести, — каже батько, — мені треба назирнути в Велику Яругу (Марко Вовчок). — Пор. 1. відві́дувати, 1. захо́дити.

ПОЧИНА́ТИСЯ (починати здійснюватися, відбуватися, виявлятися тощо), РОЗПОЧИНА́ТИСЯ, ВІДКРИВА́ТИСЯ, ЗАВО́ДИТИСЯ, ЗНІМА́ТИСЯ (ЗДІЙМА́ТИСЯ), УЧИНЯ́ТИСЯ (ВЧИНЯ́ТИСЯ), ЗАЧИНА́ТИСЯ розм., ЗАХО́ДИТИСЯ (ЗАХО́ДЖУВАТИСЯ) розм., ЗАКОНЯ́ТИСЯ (ЗАКО́НЮВАТИСЯ) діал.; ПРИХО́ДИТИ, НАДХО́ДИТИ (про явища природи або суспільні); УСТАВА́ТИ (ВСТАВА́ТИ) (про ранок, день); ЗАВ'Я́ЗУВАТИСЯ, ЗАХО́ДИТИ (перев. про взаємні дії, розмови тощо); ПІДНІМА́ТИСЯ (ПІДІЙМА́ТИСЯ), ПІДНО́СИТИСЯ (перев. у відповідь на щось). — Док.: поча́тися, розпоча́тися, відкри́тися, завести́ся, зня́тися (здійня́тися), учини́тися (вчини́тися), зача́тися, зайти́ся, заходитися, прийти́, надійти́, уста́ти (вста́ти), зав'яза́тися, зайти́, підня́тися (підійня́тися), піднестися, ру́шити розм. ру́шитися розм. (про явища природи). Життя квітів починається з пролісків (Ю. Смолич); Полетів Комар до медвежого табору, а там саме нарада розпочинається (І. Франко); В 1841 році Гребінка видав український альманах "Ластівка".. Збірник відкривався вступом Гребінки, написаним українською прозою — "Так собі до земляків" (з наукової літератури); По трудах дневних і по роботі й по клопоті знімався регіт, заводилися голосні розмови (Марко Вовчок); Надворі темнішає й темнішає. Знов здіймається щось таке, наче завірюха (А. Кримський); Кілька разів у той час, коли вій ішов під самими стінами Преслави, в стані ромеїв вчинялась тривога (С. Скляренко); — Ой буде лихо, буде лихо! Щось страшне зачинається на Україні (І. Нечуй-Левицький); — Їх (бідняків) треба провчить. Хоч не всіх, дак хоч самого Зінька. Тільки не так трохи треба заходжуваться. ..Не до смерті його бити, нє, а так — добре пополохати (Б. Грінченко); Це був час страшної безбарвності, час моторошної сірості, коли законюється день після нічної тиші (Ю. Яновський); Лихо приходить тихо (прислів'я); В ресторані замовляли пиво, морозиво, якусь воду, аби тільки сидіти у прохолоді й чекати вечора, що от-от надходив (І. Ле); Над вами день встає, як стяг зорі багряний (В. Сосюра); Восени він став студентом. Восени зав'язувалась дружба, восени починалася любов (Л. Серпілін); — Оце ж такі тепер учениці пішли. Екзамени заходять, а їй хоч би що, дівування вже на умі... (О. Гончар); — Ви мусите бути готові й до гіршого, генерале. Ви знаєте, яка кампанія піднімається проти вас по всьому світу (О. Гончар); Каспійська підносилась ніч, сірчаним насичена розчином (М. Бажан); Вітрець рушив — почало колесом сніг крутити (Панас Мирний); Вітер рушився — чути надворі шарудить у стрісі й кушпелить сухим снігом поза хатою (А. Головко).