згар

ГАР (перегорілі часточки чого-небудь; що-небудь згоріле), ЗГАР, ПЕРЕГА́Р, ГОРІ́ЛЕ, ПА́ЛЕНЕ, ЗГА́РЯТИНА рідко, ПА́ЛЯТИНА розм., СМА́ЛЯТИНА розм., ГА́РИВО діал. Гаром звідкись потягло — чи не пожежа (О. Гончар); Я бачу той далекий світ І ті шляхи за триста літ, Повиті тирсою і згаром, Побиті й палені пожаром (А. Малишко); Вже майже біля шкільного городу рилися в землі екскаватори.., чаділи їдким перегаром (Ю. Збанацький); Гостро пахло горілим, чад ще тримався в повітрі (А. Дімаров); Завжди пахло (в хаті) димом і чимсь паленим (С. Чорнобривець); Ліс став червоний, неначе пекло; згарятина та смалятина забивала дух (І. Нечуй-Левицький); Загриміло знову на заході, й повіяло не дощовою свіжістю, а гаривом спустошливої війни (В. Логвиненко).

I. ЖУ́ЖЕЛИЦЯ (залишки після згоряння твердого палива), ЖУ́ЖІЛЬ, ЗГАР. Було із кузень понад яр, На гостру жужелицю-згар, що розкотилась по землі, Спочити вийдуть ковалі (М. Шпак); До жужелю перепалене каміння і трави, гіркі й ароматні (З. Тулуб).

ЗГА́РИЩЕ (місце, де була пожежа; те, що лишилося після пожежі), ПОЖАРИ́ЩЕ, ПОПЕЛИ́ЩЕ, ПОЖАРИ́НА, ПО́ГАР, ЗГАР, СПАЛЕНИ́ЩЕ діал., СПАЛЬ діал., ПОЖЕ́ЖИЩЕ заст.; ПАЛЕНИ́ЩЕ діал., ПАЛЕНИ́НА діал. (перев. у степу, в лісі). Тривожна пам'ять викресала перед очима далекі і страшні видіння незабутніх згарищ та руїн (Н. Рибак); Нема села, лиш пожарище Скрипить зубами чорними в полях (М. Стельмах); Руїни самі... Та шпаківні усюди — сліди наших мирних колишніх осель... Та на попелищах вітрів карусель... (І. Нехода); Деякі будови.. розруйновані до підмурівку і лежать звалищем, де-не-де чорніють пожарини (Леся Українка); Із погару звела (Україна) будови в тучі І підняла міста свої могучі (Л. Забашта); Кіз і ялових овець пасли у вигорілих лісах ("згарах") (збірник "Гуцульщина"); Пасіка під зиму згорить, ..а з весною бойко вже безпечно корчує пеньки і сіє на спаленищу своє збіжжя (І. Франко); Їду я через те пожежище, а в мене й у душі похололо. Мабуть, погоріли й мої хати (І. Нечуй-Левицький).