зоряниця

ЗІ́РКА (небесне тіло; геометрична фігура; предмет такої форми), ЗОРЯ́, ЗОРЯНИ́ЦЯ поет., ЗІРНИ́ЦЯ поет., ЗВІЗДА́ діал. Холодні зірки мерехтіли в темному небі (О. Довженко); Знімаю зірку на кашкеті, Але назавжди воїном лишусь (М. Шпак); Несподівано у віконце блиснула зоря з високого неба, зайнялась і замигала ясним різким світом (І. Нечуй-Левицький); На стволі цієї гарматки ясніли, як ордени, червоні зорі (О. Гончар); Скажіть, зоряниці яскраві, Кому ви світили, кому? (І. Муратов); Горить на кашкеті зірниця, на плечах шинеля, не свита (А. Малишко); Ніч була ясна, небо повне звізд (І. Франко); За ним у колясі генерал, з золотими китицями на плечах, на грудях золота звізда (Г. Квітка-Основ'яненко).

ЗОРЯ́ (яскраве освітлення горизонту перед сходом і після заходу сонця), ЗІРНИ́ЦЯ, ЗОРЯНИ́ЦЯ (ранкова зоря). Буває вечірня зоря золота, буває рожева, а ця ось багрянисто-туманна, червона, густа (О. Гончар); На світанку, коли зірниця забарвила пурпуром пір'ясті хмаринки по небі, ..Шевченко з гарячковою швидкістю накидав після річної перерви свою першу невільницьку акварель (З. Тулуб); Занадто ми в буденнім закопались, Не можем обійтися без дрібниць, Як мало на вершини піднімались, Як мало зустрічали зоряниць!.. (М. Шеремет).