зрадця

ЗРА́ДНИК (той, хто зраджує), ЗРА́ДЕЦЬ діал., ЗРАДЛИ́ВЕЦЬ рідко, ЗРА́ДЦЯ рідко; ЗАПРО́ДАНЕЦЬ, ПЕРЕПРО́ДАНЕЦЬ рідше, ІУ́ДА (Ю́ДА) зневажл., ХРИСТОПРОДА́ВЕЦЬ заст. лайл., ПРОДА́ЖНА ШКУ́РА лайл. (з корисливою метою). Зрадник зогниє в чужій землі, зотліє в забутті, бо він був ворогом свого народу, чужинцем у своїй нації (Ю. Мельничук); А круг його стоять усе тії окаяннії зрадці у блакитних стьожках да в голубих жупанах і вже не боячись голосно розмовляють (П. Куліш); Щоб не сталося, однак перемагає Вірність воїна, А не зрадливця крутні (М. Нагнибіда); Потайний зрадця Вуяхевич розсипав гіркі слова в козацькії душі (П. Куліш); Запроданцям не йме Шевченко віри, Йому чужий їх зрадницький сонет (Д. Павличко); Ви чуєте, іуди, Ви всі, що Каїна горить на вас печать? Отчизни іншої нема в нас і не буде, Ми кров'ю матері не вмієм торгувать! (М. Рильський). — Пор. 1. відсту́пник, 1. перебі́жчик.

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. зрадця — Зрадник [XII] Словник з творів Івана Франка
  2. зрадця — зра́дця іменник чоловічого роду, істота зрадник розм. Орфографічний словник української мови
  3. зрадця — ЗРА́ДЦЯ, і, ч., заст., діал. Зрадник. Шукаєш правди, істини – ґвалт, богохульник! Живеш своїм, а не попівським розумом – сектант, відступник, зрадця. О Господи! (Василь Шевчук). Словник української мови у 20 томах
  4. зрадця — зрадця (зрайця, зрайца) зрадник Словник застарілих та маловживаних слів