зіщулюватися

МРУ́ЖИТИСЯ (прикривати свої очі повіками), ЖМУ́РИТИСЯ, ЗАМРУ́ЖУВАТИСЯ, ЗАЖМУ́РЮВАТИСЯ, ЩУ́ЛИТИСЯ, ЩУ́РИТИСЯ, ЗІЩУ́ЛЮВАТИСЯ (ЗЩУ́ЛЮВАТИСЯ), СКУ́ЛИТИСЯ розм.; ПРИМРУ́ЖУВАТИСЯ, ПРИЖМУ́РЮВАТИСЯ, ПРИЩУ́ЛЮВАТИСЯ, ПРИЩУ́РЮВАТИСЯ (злегка, не до кінця). — Док.: замру́житися, зажму́ритися, зіщу́литися (зщу́литися), примру́житися, прижму́ритися, прищу́литися, прищу́ритися. — Пор. мру́жити.

ЩУ́ЛИТИСЯ (стискатися, намагатися стати меншим від холоду, болю, страху тощо), ЗІЩУ́ЛЮВАТИСЯ, КУ́ЛИТИСЯ, СКУ́ЛЮВАТИСЯ, ЖА́ТИСЯ, Ї́ЖИТИСЯ, СУТУ́ЛИТИСЯ, СКО́РЧУВАТИСЯ (згинаючись, горблячись). — Док.: зіщу́литися, пощу́литися, ску́литися, зжа́тися, з'ї́житися, пої́житися, зсуту́литися, ско́рчитися. Тимко щулився від вранішньої прохолоди (Григорій Тютюнник); Огей зіщулюється, немовби йому раптом стає зимно (О. Досвітній); Карпо стояв біля Оленки й розповідав про вовків.. Оленка слухала й кулилася од ляку (Є. Гуцало); Батько скулився від морозу (І. Франко); Жметься, гнеться, як кургузий дідько (М. Номис); У цеху було холодно, і Семен увесь час їжився (В. Собко); Цього похмурого дня вони теж сутулилися од холоду (М. Трублаїні); Очі його ненароком впали на вікно, і він скорчився од болю (М. Коцюбинський). — Пор. 1. зігну́тися.