канюка

КА́НЯ (хижий птах родини яструбових), КАНЮ́К, КАНЮ́КА, МИШОЇ́Д. Понад поляною все яструби літають, ворони, кані, сороки, галки (І. Франко); Ой летіла канюка, постреляна з лука (П. Чубинський); Степовий мишоїд знову заходить проти вітру, знову набирає висоту (М. Чабанівський).

ЖЕБРА́К (людина, яка живе з милостині), СТА́РЕЦЬ, ПРОХА́Ч, СТАРЦЮ́ГА зневажл., КАНЮ́КА зневажл., ТОРБА́Р розм., ТОРБЕ́ШНИК розм., ТОРБОТРЯ́С розм. рідше, ТОРБОТРУ́С розм. рідше, ПРОША́К діал., ДІД діал., ЛА́ЗАР заст. Оксана.. взяла окраєць хліба, хотіла нести жебракові (В. Минко); Старці під берестом поснули (Т. Шевченко); Вона виймає з портмоне монетку і подає її прохачеві (Ю. Смолич); — Кобзар — то жебрак, старцюга, за милостину грає (Ф. Бурлака); — То таки треба доброї голови, щоб удати, аби не зробити з усіх нас торбарів! (А. Крушельницький); Голод з новою силою погнав на села торбешників (Ю. Збанацький); (Кміта:) Я мусив пошитись в торботруси й цим заробляв собі гроші на поживок (І. Нечуй-Левицький); Глумиться (Яким) старому й молодому, пакостить прошакові, шпурляє грудьми (С. Ковалів); Захтів у діда випросити хліба (М. Номис); Хто всякі квітки хлопцям пришиває? — Я, Варка Луценкова; хто.. лазарів передражнює? — Я! (Панас Мирний). — Пор. 1. бося́к.

ПРОХА́Ч (той, хто звертається до кого-небудь, кудись із проханням), ЧОЛОБИ́ТНИК заст.; КАНЮ́КА зневажл. (набридливий). Як тільки прохач зникав за дверима кабінету, його не перечитана заява одразу потрапляла у портфель, як в могилу (А. Шиян).