кит

КИ́ТИЦЯ (жмут ниток, шнурків, пір'я тощо, зв'язаних з одного кінця докупи, що є оздобою чогось), КУ́ТА́С діал., КИ́ТА діал.; СУЛТА́Н (оздоба з пучка пір'я або кінського волосу на головних уборах та на головах коней); КО́ГУ́Т діал. (оздоба з півнячого пір'я). З високих шапок.. спадали китиці, обсипані брильянтами (І. Нечуй-Левицький); Сотник.. надів на голову високу смушеву шапку з червоним верхом і кутасом (М. Старицький); Боярин був.. в блискучім спижевім шоломі з розвіяною поверх нього китою з когутячих косиць (І. Франко); Прискакав вершник з білим султаном на шапці (П. Панч); — У нас, знаєте, носять на кресанях дорогі угорські когути (Ю. Федькович).

ОСО́БА (людина, що посідає певне, перев. високе, становище у суспільстві, колективі і т. ін.), ПО́СТАТЬ, ПЕРСО́НА, ФІГУ́РА, ШИ́ШКА ірон., КИТ розм., ЦАБЕ́ ірон., ПТАХ ірон., ПТИ́ЦЯ ірон., ЦЯ́ЦЯ ірон., ЧИН уроч., заст., ВА́ЖНИЦЯ розм. рідше. Українські думи здебільшого є творами, пов'язаними з певними історичними особами або з історичними явищами і періодами (М. Рильський); Поруч із Вишенським, Прокоповичем та Сковородою Самійло Величко — грандіозна наша літературна постать (з журналу); — Ваша достойність, видко, не були ніколи послом і не знаєте, чим така персона різниться від посланця (Юліан Опільський); Де ж, пак, було йому тоді до цього! У нього ж, бач, справи державної ваги. Фігура! (А. Головко); Видно шишка велика якась. Лице таке повне, чисте, і дивиться так суворо, по-панському (А. Тесленко); Фінансові кити; Брат його дружини тепер неабияке цабе (А. Дімаров); Дивувалися пастухи, ламали в гадках голови: — Хто він? Був, мабуть, важною птицею, коли з шаблями біля нього (О. Гончар); — Що ти просиш? Щоб я Гната не чіпав? А що ж він за цяця, що його чіпати не можна? (Григорій Тютюнник); Лакей улесливо, наче перед великими чинами, відкрив людям чавунні ворота й поніс отерпле тіло у палац (М. Стельмах); А що він за важниця (М. Номис).