кладовище

КЛА́ДОВИ́ЩЕ (місце для поховання померлих), КЛА́ДОВИ́СЬКО, ГРОБОВИ́ЩЕ рідко, ГРОБКИ́ діал., МОГИЛКИ́ діал.; ЦВИ́НТАР (перев. при церкві); ЦЕРКОВИ́ЩЕ заст. (при церкві); ПОГРЕБИ́ЩЕ діал. (місце, де колись ховали померлих); МОГИ́ЛЬНИК (стародавнє поховання); НЕКРО́ПОЛЬ (у країнах Стародавнього Сходу та античного світу; поховання славетних людей). Колись наше кладовище було за селом, але з часом мертві, як і живі, поширили свої володіння, й тепер кладовище опинилось мало не в самому селі (О. Довженко); Це було звичайне кладовисько. Поміж юрбами дерев'яних хрестів, подекуди перев'язаних білими рушниками, здіймалися гордовиті кам'яні пам'ятники (В. Земляк); Вона умерла; під осінь журливу На гробовище однесли її (М. Костомаров); Краще було на проводах, коли все село збиралося на гробки поминати родичів (Ю. Яновський); Умираючи, пан звелів, щоб його поховали не на цвинтарі біля церкви, а на кладовищі (О. Стороженко); Цвинтар розкинувся на високому пагорбі (А. Дімаров); В могильниках знайдено посуд, бойові молоти, мідні прикраси (з журналу); Капітан Шепіт лежав на високих марах з чорного дерева у самому центрі величезного некрополя серед пахощів лаврів і олеандрів (П. Загребельний).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

кладовище — (місце для поховання померлих) гробовище, (біля церкви) цвинтар, (стародавнє) могильник. Словник синонімів Полюги
кладовище — кла́дови́ще іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
кладовище — КЛАДОВИСЬКО, гробовище, цвинтар, гробки, могилки, анал. некропіль, (у розкопах) могильник. Словник синонімів Караванського
кладовище — Те саме, що цвинтар Словник церковно-обрядової термінології
кладовище — Гробки, гробовисько, гробовище, дідинець (місце навколо церкви, де поховані предки), катакомба (підземне кладовище), кладобище, кладовисько, курган, мавзолей, меморіал, могила (насип над похованням), могилки, могильник, моглиці, некрополь, погост... Словник синонімів Вусика
кладовище — [кладовиешчеи і кладовишчеи] -шча, м. (на) -шч'і Орфоепічний словник української мови
кладовище — -а, с. Місце для поховання померлих; цвинтар, гробовище (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
кладовище — КЛА́ДОВИ́ЩЕ, а, с. Місце для поховання померлих; цвинтар. Любка повела батька на кладовище й показала йому могилу над Нимидорою (І. Нечуй-Левицький); Знайоме старе кладовище. Словник української мови у 20 томах
кладовище — Кла́до́ви́ще, -ща, -щу, -щем; -до́ви́ща, -до́ви́щ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
кладовище — КЛА́ДОВИ́ЩЕ, а, с. Місце для поховання померлих; цвинтар, гробовище (у 1 знач.). Любка повела батька на кладовище й показала йому могилу над Нимидорою (Н.-Лев., II, 1956, 257); Наступного дня поховали Вірцю на тихому сільському кладовищі (Дмит. Словник української мови в 11 томах
кладовище — Кладовище, -ща с. Кладбище. На шлях дивлюся та на поле, та на ворону на хресті, на кладовищі. Шевч. Опівночі дивиться — йде з кладовища гурба мерців. ЗОЮР. II. 43. Словник української мови Грінченка