1. Словник синонімів української мови

коворот

ВОРО́ТА, БРА́МА, ВРАТА́ заст. уроч., ВОРІ́ТТЯ діал.; КО́ВО́РОТ заст., КО́ЛО́ВОРОТ заст. (ворота на вихідних вулицях села). Зінька побігла ворота відчиняти (А. Головко); Добре бруковане шосе привело їх до залізної брами перед чистенькою, гарненькою дачею (М. Трублаїні); Не видно нікого в Ієрусалимі, Врата на запорі (Т. Шевченко); Без світла темної пори Ні кроку навіть за воріття (П. Грабовський); Все плаче дівчина. Встала після з-під оконця, В коворот погнала І бичечків, і теличок Да все сумовала (С. Руданський); Ідуть вони в коловорот, Аж блукає гуска, Іван гуску та в торбину: Є вже і закуска... (С. Руданський).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. коворот — ко́ворот 1 іменник чоловічого роду ворота арх. ко́ворот 2 іменник чоловічого роду коловорот діал. Орфографічний словник української мови
  2. коворот — I -а, ч., заст. Ворота, якими перекривали вихідні вулиці села для охорони посівів від свійських тварин. II -а, ч., діал. Коловорот (див. коловорот II). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. коворот — КО́ВОРОТ¹, а, ч., заст. Ворота, якими перекривали вихідні вулиці села для охорони посівів від свійських тварин. З поля череда вертає, і десь у ковороті затихає пастухова сопілка (В. Кучер). КО́ВОРОТ², а, ч., діал. Коловорот (див. ко́ло́ворот¹). Біля колодязя – коворот з ланцюгом (із журн.). Словник української мови у 20 томах
  4. коворот — Ко́ворот, -ту; -роти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. коворот — КО́ВОРОТ¹, а, ч., заст. Ворота, якими перекривали вихідні вулиці села для охорони посівів від свійських тварин. З поля череда вертав, і десь у повороті затихає пастухова сопілка (Кучер, Зол. руки, 1948, 105). КО́ВОРОТ², а, ч., діал. Коловорот ( див. коловорот²). Словник української мови в 11 томах
  6. коворот — Ко́ворот, -ту м. 1) Коловоротъ. Язик як на ковороті гуляє. Ном. № 12972. 2) Ворота, которыми запираются выходным улицы изъ села для охраненія полей отъ домашнихъ животныхъ. КС. 1893. V. 275. Рудч. Ск. ІІ. 171. Словник української мови Грінченка