ковнір

КО́МІР (смужка тканини, хутра, пришита в одязі до країв вирізу для шиї), КО́ВНІР діал.; ОБШИ́ВКА діал. (у сорочці); ПРО́ШИВКА діал. (вишитий). Гучко ішов, ховаючи обличчя у хутряний сухий комір (В. Собко); Патрульний час від часу вихоплює з кишені хусточку і дбайливо витирає шию. Він боїться забруднити ковнір гімнастерки (О. Десняк); Побачивши дідуся, хлопець скочив, як опарений, хотів утікати, але старий ухопив його за обшивку (О. Маковей); Бувало в неділю як одягне (Лукин) білу з широкою прошивкою сорочку.., то всі дівчата на нього ззираються (Н. Кобринська).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ковнір — Глибокий перехват, западина у нижній частині бані над дерев'яним зрубом. Архітектура і монументальне мистецтво
  2. ковнір — ко́внір іменник чоловічого роду комір рідко Орфографічний словник української мови
  3. ковнір — КО́ВНІР, а, ч., розм. Те саме, що ко́мір. Козак звик червону стрічку в ковнірі носити (П. Куліш); З малих і великих пачок випаковувала вона цукрові фігурки: дами в коротких сукнях, паничі в циліндрах і високих ковнірах (Н. Словник української мови у 20 томах
  4. ковнір — Ко́внір: — комір [21;33] Словник з творів Івана Франка
  5. ковнір — КО́ВНІР, а, ч., розм., рідко. Те саме, що ко́мір. З малих і великих пачок випаковувала вона цукрові фігурки: дами в коротких сукнях, паничі в циліндрах і високих ковнірах (Кобр., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  6. ковнір — Ко́внір, -ра; звичайно ко́мір, -ра Правописний словник Голоскевича (1929 р.)