1. Словник української мови в 11 томах

ковнір

КО́ВНІР, а, ч., розм., рідко. Те саме, що ко́мір.

З малих і великих пачок випаковувала вона цукрові фігурки: дами в коротких сукнях, паничі в циліндрах і високих ковнірах (Кобр., Вибр., 1954, 71);

3 цієї веселої і теплої копиці [дітей] раптом хтось почав мене за ковнір витягати на світ божий (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 12).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ковнір — Ко́внір: — комір [21;33] Словник з творів Івана Франка
  2. ковнір — ко́внір іменник чоловічого роду комір рідко Орфографічний словник української мови
  3. ковнір — КО́ВНІР, а, ч., розм. Те саме, що ко́мір. Козак звик червону стрічку в ковнірі носити (П. Куліш); З малих і великих пачок випаковувала вона цукрові фігурки: дами в коротких сукнях, паничі в циліндрах і високих ковнірах (Н. Словник української мови у 20 томах
  4. ковнір — КО́МІР (смужка тканини, хутра, пришита в одязі до країв вирізу для шиї), КО́ВНІР діал.; ОБШИ́ВКА діал. (у сорочці); ПРО́ШИВКА діал. (вишитий). Гучко ішов, ховаючи обличчя у хутряний сухий комір (В. Словник синонімів української мови
  5. ковнір — Ко́внір, -ра; звичайно ко́мір, -ра Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. ковнір — Глибокий перехват, западина у нижній частині бані над дерев'яним зрубом. Архітектура і монументальне мистецтво