колисати

КОЛИХА́ТИ (злегка ворушити щось гнучке, висяче тощо), КОЛИСА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, КОЛИВА́ТИ, МЕТЛЯ́ТИ (МЕТЕЛЯ́ТИ), МАТЛЯ́ТИ (МОТЛЯ́ТИ) розм., ШЕЛЕВІ́ТИ діал., ФА́ЯТИ діал.; ПОКОЛИ́ХУВАТИ, ПОГО́ЙДУВАТИ (злегка або час від часу); ВИКОЛИ́ХУВАТИ, ВИКОЛИ́СУВАТИ, ВИГО́ЙДУВАТИ (раз у раз). — Док.: колихну́ти, поколихну́ти, колисну́ти, гойдну́ти, коливну́ти, поколихну́ти. Вітер шумів і колихав верхами ялиць (І. Франко); Легенький вітерець колисав плюмажі над високими ківерами (Н. Рибак); І тії тополі Над Іваном на могилі, Коло того гаю, І без вітру гойдаються, І вітер гойдає (Т. Шевченко); Вітер на вулиці коливав віти дерев (В. Собко); А вітер шелестів житами, метляв хустиною білою на дівчині (А. Головко); Вітер холодний корогвами матляв (А. Тесленко); Вітер тріпав папірцем, що в руці, мотляв порожньою торбинкою (А. Головко); Шелестить у вербах вітер, ледве шелевіє... (Л. Первомайський); Навіть листком не поколихне глибокий передосінній вечір (М. Стельмах); Вітер тихенько погойдує хвою (Я. Шпорта); Світла горять блідим полум'ям, а вітрець виколисує їх на всі боки (Марко Черемшина).

КОЛИХА́ТИ (дитину — на руках чи в колисці), КОЛИСА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, ХИТА́ТИ, ЛЮ́ЛЯ́ТИ розм. (приспівуючи). — Колиши вже, колиши! З тебе, бачу, добра нянька (І. Нечуй-Левицький); Як ми будем, молодий козаче, мандрувати, Хто ж буде наше дитятко колисати? (П. Чубинський); Груба Берчиха гойдала дитину в колисці і плела панчоху (М. Коцюбинський); Семенко хитав дитину (В. Стефаник); Десь недалеко хтось потихесеньку дитину люляв (Марко Вовчок).

ХИТА́ТИ що, чим (надавати чому-небудь коливального руху з боку на бік, вперед і назад, згори вниз), ВИХИ́ТУВАТИ, ХИЛИТА́ТИ, КОЛИХА́ТИ, КОЛИСА́ТИ, КОЛИВА́ТИ, ГОЙДА́ТИ, ТЕЛІПА́ТИ розм., ТІ́ПАТИ розм., ХИБА́ТИ розм., ХИЛЯ́ТИ розм., ТЕРМОСИТИ розм., МЕТА́ТИ розм.; КАЧА́ТИ розм. (на воді). — Док.: хитну́ти, хилитну́ти, колихну́ти, колиснути, коливну́ти, метну́ти, похитну́ти, схитну́ти. Хвиля хитає комиші, вішає на кореневища верболозів лиштви білої піни (Григорій Тютюнник); Юра вмощується в рогатині, немов у кріслі... Вітер ніжно хилитає його сюди і туди (Ю. Смолич); Плине білий човник, хвилечка колише, хвилечка гойдає (Леся Українка); Легенький вітерець колисав плюмажі над високими ківерами (Н. Рибак); Тихі вітри коливали дзвоники, і вони дзвеніли й розливали в небі райські мотиви (І. Нечуй-Левицький); Дивлюсь — бреде він із школи сердитий, на товаришів ніякої уваги не звертає, теліпає сумкою з книжками (О. Донченко); Поміж другими й старий дяк тіпає головою (Панас Мирний); Гуцули.. збилися такою лавою, що нею хиляло, як хвилею на морі (Г. Хоткевич); Крім шуму бурі, що термосила могутніми коронами дуба, не чути було нічого (І. Франко); Чути лише плюскіт дощу, дзюрчання струмків та глухий шум дерев, що їх безжально метає вітер, січе дощ (А. Шиян); (Геннадій:) Як їх не качає, як не стукаються вони під час шторму, а голова не болить! (З. Мороз); Тихо шуміли вікові ялини, мрійно похитуючи обважнілими верхівками в сліпучо-білих снігових шапках (Я. Качура); Вітер тихенько погойдує хвою (Я. Шпорта).