колись

КОЛИ́-НЕ́БУДЬ (у який-небудь час у майбутньому), КОЛИ́СЬ, КОЛИ́. Я малював дома і брав приватні уроки малювання, мріючи коли-небудь потрапити в Академію художеств хоч вільним слухачем (О. Довженко); Зустріну я тебе як друга, Якщо зустрінемось колись (Л. Дмитерко); — Прощай! — сказав Осел, — навідайсь ще коли (Л. Глібов). — Пор. бу́дь-коли.

КОЛИ́СЬ (у якийсь час у минулому); ХТО́ЗНА-КОЛИ́, КА́ЗНА-КОЛИ́ розм., БО́ЗНА-КОЛИ́ розм. (невідомо, як давно); ПОПЕРВА́Х розм. (раніше, спочатку); ДАВНО́ (у далекому минулому). (Мар'яна:) Давно колись, розказують, через наше село переходив один волох-характерник і побачив мене (С. Васильченко); Із Гармашиної розповіді він знав, що Артем з Христею розлучився ще хтозна й коли (А. Головко); Більше всього смутило Мирона, що Оксана вже не була така весела, як попервах, — вона, як обірвана квітка, зов'яла (Грицько Григоренко); Давно те діялось (Т. Шевченко).

Я́КОСЬ присл. часу (одного разу, одного дня), РАЗ, КОЛИ́СЬ, Я́КО́СЬ-ТО. Та взяв якось (Максим) Заступ і лопату, Та й пішов собі у поле Криницю копати (Т. Шевченко); Раз у неділю... Роман та Соломія, повечерявши з бабою Зінькою, трохи побалакали та й почали позіхати (І. Нечуй-Левицький); Удалось колись вороні піймати рака, та й возилася цілий рік з ним неборака (прислів'я); Якось-то йдучи уночі Понад Невою... та йдучи Міркую сам-таки з собою (Т. Шевченко).