колись

КОЛИ́СЬ, присл.

1. У якийсь час у минулому.

Де колись стояла повітка, там тепер давні вербові кілки стали товстими та здоровими вербами (І. Нечуй-Левицький);

На ньому широчезні штани, колись оксамитні, тепер засмальцьовані і місцями поперепалювані іскрами (А. Чайковський);

Я до тебе іду по алеї, де гуляли колись і графині, й князі (В. Сосюра);

– Хіба це риба! Казна-що, не риба. От колись була риба, щоб ви знали (О. Довженко);

Поляна біля вишень; нічого нема, а колись був квітник (В. Барка);

Колись, це було давно, тоді Валерій був ще шестирічним хлопчиком, тато взяв його на виставку пластмас (М. Білкун);

// У якийсь невизначений час; якось.

Сидів колись Дідок під явором густим (Л. Глібов);

Зайшов я колись до одної жінки в хату – Одаркою звали жінку (М. Коцюбинський);

// З підсилювальною часткою то.

Колись-то Лебідь, Рак та Щука Приставить хуру узялись (Л. Глібов);

Колись-то в запорозьких пущах жив один пустельник (В. Чемерис).

2. У який-небудь час у майбутньому.

Уляна йде, колись та буде (прислів'я);

Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи, і не загинув, то він сильний (Леся Українка);

Були у нас і щастя, й туга... Дороги наші розійшлись... Зустріну я тебе, як друга, Якщо зустрінемось колись (Л. Дмитерко);

– Ліс .. колись дасть людям великі багатства (Ю. Бедзик);

// З підсилювальною часткою то.

Пам'ятайте, що будь-яка злива колись-то кiнчається, навiть потоп (В. Стус).