кочівник
КОЧІВНИ́К (представник кочівного племені, народу), КОЧОВИ́К, НОМА́Д іст. В сиву давнину біля цієї могили таборилися стійбища кочівників (С. Добровольський); Танки вдосвіта палали по туманному полю, як вогнища кочовиків (О. Гончар); Були номади — скіфи кочові. Товар свій пасли десь там аж до Криму (Л. Костенко); Номади кочують по безкраїх пустинях цілі тисячі років у пошуках пасовиськ для своїх табунів (П. Загребельний).
Джерело:
Словник синонімів української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- кочівник — кочівни́к іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- кочівник — [коч'іўник] -ниека, м. (на) -ниеков'і/ -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
- кочівник — Кочовик, мандрика, мандря, мандрьоха, галайда, волоцюга, див. бродяга Словник чужослів Павло Штепа
- кочівник — КОЧІВНИ́К див. кочівники́. Словник української мови у 20 томах
- кочівник — Кочови́к, -ка і кочівни́к, -ка́; -ки́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кочівник — КОЧІВНИ́К див. кочівни́ки. Словник української мови в 11 томах