кривавиця

КРОВ (червона рідина, яка, циркулюючи, забезпечує живлення клітин та обмін речовин живого організму), КРОВИ́ЦЯ поет., КРИВА́ВИЦЯ фольк., КЕРВА́ВИЦЯ (КИРВА́ВИЦЯ) діал., КРІВ діал., КРІ́ВЛЯ діал., РУДА́ заст., КРОВИ́НА поет.; Ю́ШКА розм., МАЗКА́ розм. (перев. та, що витекла з рани від удару). — Що тобі? — опритомніла молодиця, схилившись над ним. — Крові багато витекло, — насилу вимовив Остап (М. Коцюбинський); Гірка та важка ти, хліборобська доле!.. Дрібними дощами полита, потом та кривавицею примочена (Панас Мирний); Чув-бо він в Америці від робітників-росіян, що той цар їхній давно вже не білий, а в людській кривавиці забабраний (Д. Бедзик); Голова його ще нижче опустилася; лице налилося крів'ю (Панас Мирний); Чорна земля під копитом, Як та рілля, зрита, Вся костями посіяна, А крівлею злита (С. Руданський); А ми й зостріли їх і всіх — Княжат, панят і молодих — Всіх перерізали. Рудою Весілля вмилося (Т. Шевченко); Пазури здіймає (ворон) хижі, Вижидає крові-їжі: Де б хатину, де б дитину, Де б кровини на хвилину (А. Малишко); — Кресь він мене по щоці, кресь! — удруге.. До лиця — а з його юшка так і цебенить (С. Васильченко); Декотрі борці порозбивали супротивникам кулаками носи, щоки й губи, аж мазка потекла по їх кунтушах (І. Нечуй-Левицький).